Непоправна втрата: пішов з життя вчений-садовод Олександр Лимаренко
Усе своє життя (12 березня 1941 р. – 14 квітня 2023 р.) Олександр Михайлович Лимаренко присвятив служінню людям, Батьківщині, Черкащині та науці садівництва. Він виховав не одне покоління агрономів, все життя мріяв створювати нові сади, і скрізь, де він жив і працював, такі сади неминуче виростали.
Саме завдяки йому на Черкащині у промислових масштабах стали культивувати сортову обліпиху, адже він особисто на межі сімдесятих-вісімдесятих років минулого століття їздив по саджанці аж на Алтайський край (Урал). Ці дві довготривалі поїздки на п’ять тисяч кілометрів у один бік коштували йому кілька років життя. Він не побоявся ризикнути здоров’ям і кар’єрою заради того, щоб відкрити для України нову культура, нові перспективи, а для людей – робочі місця і достойні доходи. Додавання до господарської діяльності радгоспу «Межиріцький» (Канівщина), де працював Олександр Михайлович, садівництва, дозволило цьому господарству із збиткових стати успішним. І хоч ті сади, які свого часу виплекав Олександр Михайлович, і не дожили до сьогодні, однак культура садівництва міцно вкорінилася у душах людей з навколишніх сіл. Він своїм запалом до справи посіяв щиру любов серед людей до садів, до пошуків нових культур, методів і підходів у цій справі, тож бідні канівські землі, які не давали високих врожаїв зернових, з новою силою розквітли. І тепер кожна яблуня рідкісного сорту чи рум’яна черешня буде нагадувати рідним, близьким і всім, хто знав Олександра Михайловича, про його сподвижницьку працю.
Олександр Михайлович завжди віддавав перевагу практичній науці, передовик і інноватор в усьому: від полегшення людської праці до забезпечення високих прибутків із надзвичайно бережливим ставленням до рослин. Наприклад, він розробив революційний метод забезпечення високих врожаїв яблуні, що давали прибуток 17 карбованців на 1 затрачений. Суть методу була в тому, що дерево зберігало лише найкращі плоди, і лише стільки, скільки повноцінно могло дати. На жаль, радянський союз не оцінив таку передову технологію. Олександру Михайловичу не дали навіть захистити його дисертацію, а все тому, що його родина належала до «неблагонадійних українців».
Не зважаючи на всі перепони в країні, де йому, як сину репресованого, було надзвичайно складно прокладати свій шлях, Олександр Михайлович залишився надзвичайно доброю і порядною людиною.
Наприкінці вісімдесятих активно долучився до національно-визвольних змагань, і довгий час очолював місцевий осередок Народного руху України у селі Межиріч на Канівщині. Щиро вірив, що Україна – може і повинна зайняти гідне місце у Європі та світі, ще на початку дев’яностих вважав великою зрадою будь-які загравання із росією, оскільки був переконаний, що все це неминуче призведе до війни. Категорично засуджував те, що Україну фактично позбавили флоту і ядерної зброї. З початком повномасштабного вторгнення гаряче підтримував український спротив, однак через поважний вік і довготривалу хворобу вже не міг взяти дієву участь у боротьбі.
Редакція висловлює щирі співчуття дружині, дітям, онуці, рідним та близьким Олександра Михайловича Лимаренка з приводу непоправної втрати. Царство небесне людині, громадянину і патріоту.
