На Черкащині вшанували поета розстріляного відродження Тодося Осьмачку і вручили іменну премію (фоторепортаж)

Імена видатних українців, які присвятили своє життя духовному відродженню України, і які жили і творили у найчорніші часи російської окупації 30-х років, протягом багатьох років повертає із забуття письменницька спільнота Черкащини.

Пам’ять українського поета і письменника – яскравого представника розстріляного відродження, Тодося Осьмачки 16 травня 28 раз поспіль вшанували у день його народження у його рідному селі Куцівка, що неподалік Сміли. Тут 128 років  тому 16 травня 1895 року з’явилася на світ людина, якій за свої переконання, за любов до України довелось на собі відчути переслідування, жах радянської каральної машини і все життя до скону поневірятись на чужині.

Тут же, біля меморіальної таблички великому Українцю, встановленої на фасаді приміщення колишньої сільради, завдяки копіткій праці черкаських письменників та представників громадськості, відбулась церемонія  вручення Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки.

Цьогорічним лауреатом став поет, громадський діяч Леонід Даценко за збірку «Мій маніфест: одна держава, одна мова, одна церква».

Як не прикро, але окрім невеликої письменницької спільноти та окремих громадських діячів, творчість таких українських авторів, рушіїв духовного розвитку української нації, більше ніким не шанується. Вона досі залишається поза увагою держави і широких кіл громадськості. Пророчі твори Осьмачки, пронизані антимосковським, антиімперським духом, досі залишаються майже невідомими для широкого загалу і досі не стали загальним здобутком нації. Їх не внесено у програми шкільного навчання, і як у часи запеклої совєтщини, вони ніде й не лунають. Хоча, у часи нової російської агресії проти України ці твори допомагали б пробуджували в українцях почуття національної гордості і самосвідомості. І як  сказав воїн-поет зі Сміли Анатолій Терещенко, вони є надійним засобом протидії сірій плісняві байдужості, яка ще на жаль, міцно тримає у своїх павучих лаписьках значну кількість співгромадян.

Прикро вражала й те, що День народження великого земляка грубо проігнорували односельці. Не дивлячись на активну участь у підготовці заходу представників місцевої влади, жодного жителя села, активісти спілки письменників, які приїхали до Куцівки з Черкас, Сміли та Шполи, на майданчику де відбувалось дійство, так і не побачили.

Так само проігнорувала захід, і, на словах вельми «патріотична» влада Черкаського району.

Звичайно, значною мірою в цьому винна радянська система, яка намагалась з коренем вирвати пам’ять про Осьмачку. Однак, не полінуюсь повторитись, що і протягом 30 років від проголошення незалежності України цей глибоко проукраїнський митець досі не зайняв гідного місця у шкільних учнівських програмах з літератури, його творчість не пропагується так широко, як мала б, адже вона нині не просто гостро актуальна, а злободенна.

Аналогічні думки висловлювали і виступаючі.

– Вже 28 років підряд, шороку ми збираємося тут більшою чи меншою громадою. Вдячні, що знаходимо порозуміння із місцевою владою, нині це Ротмістрівська сільська рада. Другий рік ми відзначаємо день народження Тодося Осьмачки в умовах московської агресії, у цьому контексті постать письменника особливо знакова, бо ми добре пам’ятаємо, що вся його творчість від початку і до останніх рядків пронизана антиімперським духом і україноцентричністю. Тож зараз як ніколи ім’я його треба пропагувати. Переможемо, і ще ширше зможемо вшановувати його творчість, – виступив голова обласної Спілки письменників, відомий український літературознавець і критик, доктор філологічних наук, професор Володимир Поліщук.

Він також привітав цьогорічного лауреата з перемогою у конкурсі.

– Цю премію вручаємо 10 років. Серед лауреатів знакові сучасні письменники, такі як Мирослав Дочинець, Василь Клічак, Валентина Коваленко. Вона присуджується за високохудожні твори, у яких виписано український національний характер. Творчість цьогорічного лауреата дуже співзвучна творчості Тодося Осьмачки. Леонід Даценко, наш поет із Черкас, також є лауреатом Всеукраїнської премії імені Василя Симоненка. Його книга, за яку присуджено премію Осьмачки знакова навіть у її назві «Мій маніфест: одна держава, одна мова, одна церква». Це якраз той ідейний, змістовий стрижень, який зараз тримає оборону, і я думаю, триматиме і наступ нашої України, наших героїчних Збройних Сил, – додав пан Поліщук.

Твори Леоніда Даценка, так само, як і Осьмаччині, пронизані щирою любов’ю до України, будять у кожному з нас відповідальність за її долю і примушують брати в руки зброю, щоб захищати її безмежне небо, трипільські степи і прадавню культуру від варварських московських ординців. У своєму короткому слові до присутніх письменник підкреслив, що надзвичайно гордий долучитись до великого імені Тодося Осьмачки.

– Тодось Осьмачка був одним із тих, хто по цеглині потужно закладав український національний фундамент, українську духовну освіту. Ми знаємо ту більшовицьку російську систему із її руським міром, яка налаштована, щоб давити все українське. Це почалось не рік тому, у день повномасштабного вторгнення, а кілька століть тому. Сьогодні ми маємо остаточно відвоювати свою незалежну українську духовність. Так склалось, що у представників нації, яка не мала своєї держави, було лише кілька варіантів шляху: або задушувати в собі творчу мистецьку палітру сонячних кларнетів, перетворюючи її в позолочену дудку, що служить совіцькій більшовицькій навалі, щоб вижити, або стояти на своєму і піти на каторги, бути розстріляним, замученим антиукраїнською системою, або як Тодось Осьмачка все життя бути поза Україною, хоч серцем залишатись із нею, боротись і страждати за неї. Наше завдання – позбутись цієї залежності і остаточно відвоювати своє право жити вільно у власній державі з єдиною мовою і єдині духовно в одній церкві», – сказав Леонід Даценко і процитував один зі свої віршів.

На сході сонце не сходить,

на півдні – заграви багать…

Моєї Вітчизни свободу

шматує московський тать.

Як тридцять і триста літ тому

суне азійська орда…

Землю мою судомить,

і ненависть вироста.

І стогне земля, і кличе земля:

«Захисти мене, сину, убий москаля!»

Встають ненароджені й мертві,

і сущі – плече до плеча…

І ми опускаємо твердо

на шиї ординські меча.

Здобудем свободу, – не згинем! –

Цвітуть прапори золоті…-

Ніколи не буде моя Україна

рабою московських катів!

Ми будемо вільні! Це наша земля!-

Захисти Україну! – Убий москаля!

Один із віршів Леоніда Даценка

Відома українська письменниця, директорка Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко додала, що Леонід Даценко намагається зрушити цей духовний камінь кожним свої твором, його ліричні герої український лев чи янгол з автоматом на плечі щоразу постають з попелищ, щоб знову і знову боротись проти московських варварців.

До речі, поезія Даценка про українського лева, що прокинувся і вийшов захищати український світ, народилась перед Помаранчевою революцією, а про янгола з автоматом на плечі пан Леонід написав за кілька років до Революції Гідності, коли свої життя на вівтар служіння Україні поклала Небесна Сотня.

І Леонід Даценко, і Валентина Коваленко, й інші поети, які приїхали вшанувати Осьмачку із усіх куточків нашої області та навіть з-поза її меж, читали свої гаряче патріотичні вірші. Прочитав свій вірш, написаний в окопі на передовій нинішньої війни, і воїн-поет зі Сміли Анатолій Терещенко. Він навіть пожертвував відпусткою на Великдень, щоб не пропустити вшанування свого великого земляка, бо на фронті йому найбільше бракує саме цієї духовної підтримки.

Потім учасники відвідали місцеву церкву, у якій хрестили Тодося Осьмачку. Цей старовинний храм нагадує українську світлицю: побілені стіни, розмальовані українськими орнаментами, надзвичайне поєднання піднесеності із домашнім затишком та теплом. Цікаво також, що місцевий священик з надзвичайною ретельністю ставиться до підтримки церкви у належному стані, облаштування церковного подвір’я. Він навіть побудував своєрідні глибочезні катакомби під храмом, що можуть слугувати надійним сховком.

Староста села Куцівки Наталія Вовк і заступник сільського голови Ротмістрівської об’єднаної територіальної громади Ігор Волошин, які представляли громаду на зібранні, запевнили гостей, що і надалі усіляко сприятимуть у проведенні заходів по вшануванню пам’яті свого великого земляка, і сподіваються, що подальші зустрічі будуть більш чисельними. За небайдужість та ентузіазм письменники їм щиро дякували, а натомість куцівчани традиційно пригостили гостей легендарними куцівськими варениками з картоплею.

Довідка:

Тодось Осьмачка  письменник, поет. Представник символізму, експресіонізму та неоромантизму. Член українських письменницьких згромаджень Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланки» (МАРС). Перекладач творів Шекспіра. Основна праця – «Старший боярин» (1946). Виступав із критикою комуністичної ідеології та інтелигенції, що співпрацювала з владою Московії. Зазнав переслідувань російської каральної психіатрії.

Автор збірок «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), трьох повістей: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

Виїхавши з України Осьмачка жив у Польщі, Німеччині, згодом переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. 6 липня 1961 року на одній з вулиць Мюнхена він упав під ударом нервового паралічу. Стараннями друзів його літаком перевозять до США і кладуть на лікування в психіатричну лікарню «Пілгрім Стейт Госпітал» поблизу Нью-Йорка. Та вийти з госпіталю хворому поетові, який вимріював нову збірку поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося.

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер. Похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Володимр Лимаренко-Полянський

Фото автора

Пам’ять українського поета і письменника – яскравого представника розстріляного відродження, Тодося Осьмачки 16 травня 28 раз поспіль актив Спілки письменників Черкащини вшанував у день його народження у його рідному селі Куцівка.

Цьогорічний лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Тодося Осьмачки – поет, громадський діяч Леонід Даценко за збірку «Мій маніфест: одна держава, одна мова, одна церква».

Відома українська письменниця, директорка Шевченківського національного заповідника Валентина Коваленко: “Леонід Даценко намагається зрушити цей духовний камінь кожним свої твором, його ліричні герої український лев чи янгол з автоматом на плечі щоразу постають з попелищ, щоб знову і знову боротись проти московських варварців”.

Воїн-поет зі Сміли Анатолій Терещенко: “Твори Тодося Осьмачки – надійний засіб протидії сірій плісняві байдужості”

Місцева церква, у якій хрестили Тодося Осьмачку – старовинний храм, який нагадує українську світлицю: побілені стіни, розмальовані українськими орнаментами, надзвичайне поєднання піднесеності із домашнім затишком та теплом.

Не дивлячись на активну участь у підготовці заходу представників місцевої влади, жодного жителя села, активісти спілки письменників, які приїхали до Куцівки з Черкас, Сміли та Шполи, на майданчику де відбувалось дійство, так і не побачили. Так само проігнорувала захід, і, на словах вельми «патріотична» влада Черкаського району.

Краєвид, що відкривається на Куцівку з подвір’я церкви