Продуктами, речами та добрим словом черкаські волонтери підтримують переселенців

«Ми не спали п’ять діб, бо скрізь все гриміло й дрижало… Уявіть весь жах положення. Моя п’ятирічна донечка спить, а я не можу, бо мене лякають страшні думки про те, куди з нею бігти, раптом що… А у дитини свої страхи. Вона  боялась, що російські солдати застрелять її ведмедика…», – жителька смт Новгородське Наталія Заремба про те,  у яких перебувають мирні жителі на територіях де йдуть бої …».

Журналісти City News продовжують публікувати історії, почуті від переселенців про події, що розгорнулись і через які вони змушені були втікати зі своїх рідних міст світ за очі.

… Отримавши «люлєй» по повній програмі на Київщині, Чернігівщині, Сумщині та Харківщині, російські окупанти пішли з цих країв, залишивши по собі руїни та сотні трупів по-звірячому замордованих мирних жителів. Такий собі «привіт» з «руського міра».

Тепер мерзотний «мордор» знову направив своє «око» на український схід. Орди московських орків посунули на Донбас, несучи з собою смерть і руйнування.

Активізація бойових дій на Східному фронті спонукала нову хвилю переселенців.

Переселенки – Наталія Заремба і її подруга Марина, прийшли  у «Пункт благодійної допомоги «Хрещатик Сіті», щоб попросити що не-будь придатного для облаштування спального місця. Нині одна з найбільших проблем переселенців – відсутність матраців, постільної білизни і, власне, ліжок. Приміщення для проживання внутрішньо переміщених осіб у Черкасах вдалось створити у найкоротші терміни. Але ж, де взяти стільки ліжок, матраців, подушок?..

Ми з «нью – йорку»

У «Пункті благодійної допомоги «Хрещатик Сіті» Наталії допомогли чим змогли: дали дещо з постільної білизни, рушники, пару ковдр.

Наталія і Марина розповіли свої історії.

– Моя родина приїхала у Черкаси з смт Новгородське. Наш край на місцевому слензі називають «донецьким нью-йорком». У нашому регіоні бойові дії тривають з 2014 року. Ми звикли, бо до всього звикаєш. Але новий наступ російської армії зробив наше життя вдома нестерпним. Перед виїздом, ми не спали п’ять діб, бо скрізь все гриміло й дрижало… Моя п’ятирічна донечка спала, а я не могла, бо тоді весь час думала про те, куди з нею бігти, раптом що…», – почала розповідь Наталія Заремба про умови, у яких перебувають мирні жителі на територіях де йдуть бої, – Над нами щодня літали літаки, навколо били ракети. А коли снаряд вдарив по сусідній багатоповерхівці, вирішили, що пора рятуватись. 18 березня наша величенька родина двома автомобілями виїхали з Новгородського.

Дитина боялась, що окупанти застрелять її ведмедика

Все навколо нашого будинку вже було зруйновано. Спочатку трішки пожили у друзів у Димитрово. Вони нас покликали до себе, бо у них було спокійніше. І справді, у порівнянні з Новгородським у Димитровому був майже рай. Виїхати з Донеччини вирішили, коли почули про те, що нашу область відімкнуть від банківської системи. А ще було дуже страшно, що ми можемо опинитись в окупації. Ми теж бачили страшні кадри з Бучі, Бородянки, Ірпеня. Завдяки тому, що у нас є автомобілі, нам вдалось взяти  з собою дещо з речей та посуду і навіть іграшки. Донечка дуже боялась що російські солдати застрелять її ведмежатко Мішу. Тяжко було залишати квартиру і все майно, але який мали вибір?

У Черкаси покликали друзі

– У Черкасах маємо друзів. Вони нас сюди і покликали, і допомогли знайти житло, – завершила розповідь Наталія.

«Чоловік закохався у Черкаси»

На відміну від Наталії, Марина і її сім’я залишили Донеччину ще на початку війни.

– Ми у Черкасах з 2014 року. Втікали від війни. Довго їхали на захід. Проїжджаючи через Черкаси були такі втомлені, що вирішили тут зупинитись. Орендували квартиру. Згодом чоловік знайшов роботу у Кременчуці (у нього доволі не типова, як для центрального регіону  України спеціальність). Ми переїхали у Кременчук, але не надовго. Чоловік сказав, що настільки закохався у Черкаси, що ми повернулись, і купили тут невеличку квартиру. Чоловік і далі працює у Кременчуці, а родина живе тут. Я – фармацевт. Зараз займаюсь тим, щоб щоб відновитись у професії – маю пройти певну процедуру, – повідала свою історію Марина.

«Пункт благодійної допомоги «Хрещатик Сіті», що у Черкасах, діє з першого дня нового вторгнення рашистських військ в Україну, яким рф розпочала повномасштабну війну в Україні. Його створила і очолила , керівник ТРЦ «Хрещатик Сіті» Інна Бандура.