Черкащани щодо переселенців випромінюють толерантність і християнське милосердя
Про гуманітарну місію для жителів Харкова, реалії життя акторів обласного театру , 25 тон французьких овочів та фруктів, що незабаром приїдуть у Звенигородку, а також про свої нові турботи, напрацювання і спостереження журналістам “City News” розповів перший заступник голови Черкаської обласної ради Роман Сущенко. Бесіда пройшла за філіжанкою кави у кафе, що у двох кроках від “Пункту благодійної допомоги “Хрещатик Сіті”, який створила його колега по партії Інна Бандура.
Повномасштабна і кровопролитна війна на тотальне знищення України, українців і всього українського, яку розв’язав злостивий як тхір кремлівський карлик, змусила ледь не кожного українця радикально змінити спосіб життя. Перший заступник голови Черкаської обласної ради Роман Сущенко (“Європейська солідарність”) нині координує роботу волонтерських центрів і веде постійну роботу для подолання гуманітарної кризи, у якій опинився Харків. У цьому активно допомагає “Пункт благодійної допомоги “Хрещатик Сіті”, який створила його колега по партії Інна Бандура.
Кожний українець працює на майбутню перемогу. Одні зі зброєю в руках захищають Україну від кровожерливих орків. Інші волонтерять: шиють білизну, плетуть сітки, готують тушонку, збирають продукти та все необхідне для воїнів ЗСУ і доправляють це все у війська.
У численній армії волонтерів нині і наш земляк, заступник голови Черкаської обласної ради Роман Сущенко.
Бранець кремля, якого не змогли зламати каземати московської в’язниці, тепер успішно курує діяльність багатьох волонтерських центрів, що їх у Черкасах та області створили колеги по партії “Європейська солідарність”.
Про командира “Фрайкору”
Розповідь про свою волонтерську діяльність Роман Сущенко почав з історії про Героя України з Харкова, командира добровольчого підрозділу “Фрайкор”Георгія Тарасенка (позивний “Жора”), який поклав своє молоде життя на вівтар свободи України.
– 3 травня виповнилось 40 днів як у Холодному Яру біля Мотрониного монастиря поховали 25-річного Георгія Тарасенка. Історик за освітою, він написав у заповіті, що хоче бути похований у Холодному Яру – місці де сто років тому незламні бійці Холодноярської республіки до останнього подиху боролись за волю України. “Воля або Смерть” було написано на їх чорному знамені.
– Нічого раніше не чув про цього солдата. Він не з Черкащини? Розкажете про нього?
– Харків’янин Георгій Тарасенко – легендарна особа. Пішов добровольцем на фронт у 17 років. Сім ротацій на Донбасі. Пізніше створив свій підрозділ “Фрайкор” – сто дуже вмотивованих бійців, віком від 18 до 50 років, які чудово себе зарекомендували у боях за Харків, звільнивши кілька кварталів міста від російських окупантів. Життя Георгія обірвалось на 25 році. Загинув у бою, потрапивши у засідку під смт. Велика Рогань.
– Як і де відбулась церемонія прощання з тілом героя?
– Виконати волю покійного допомогла Народний депутат парламентської фракції “Європейська солідарність” Ірина Фриз. За її клопотанням тіло Георгія Тарасенка привезли у Суботів. Всю ніч загиблогоо солдата у Іллінській церкві відспівував священик ПЦУ отець Володимир, а вранці його замінив митрополит Черкаський і Чигиринський владика Іоан. Домовину з тілом героя ескорт привіз до пам’ятника загиблим бійцям 93-ї холодноярівської бригади, що поряд з Мотрониним монастирем і поховали з усіма військовими та релігійними почестями.
Ось що про нього написано у телеграм-каналі підрозділу “Фрайкор”: “Георгію Тарасенку — командиру Добровольчого підрозділу «Фрайкор», лідеру і засновнику організації «Фрайкор» посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Георгій — справжній лідер, який своїм прикладом надихав бійців, а тепер буде надихати наступні покоління українських націоналістів. Ми продовжуємо справу Георгія як на військовому, так і на ідеологічному полі, його подвиг ніколи не буде забутий, його жертва не буде марною”. https://t.me/s/freikorps_org.
– Що для Вас значить ця історія?
Вона визначальна, бо стосунки між обласним осередком партії “Європейська солідарність” і Харковом склались давно, а цей випадок зробив ці зв’язки ще міцнішими.
– А чому саме Харків?
У Харкові дуже складана гуманітарна ситуація. Жителі міста перебувають під постійними обстрілами. Так, окупантів відкинули від Харкова, але інтенсивність і масштаби обстрілів зросли. Відчувається великий брак продуктів харчування, засобів гігієни, медикаментів і навіть води. З перших днів повномасштабної війни депутати від ЄС організувались і почали створювати волонтернські центри, налагоджувати зв’язки з іншими волонтерськими організаціями. Є відповідальні за кожний регіон. Однією з таких відповідальних є Нардеп Ірина Фриз.
– І як саме зав’язались стосунки між харківськими і черкаськими волонтерами?
Ірина Фриз разом з харківськими волонтерами звернулись персонально до мене, як до заступника голови Черкаської обласної ради з проханням про допомогу. Також з цим же проханням вони звернулись до депутатів Черкаської обласної фракції “ЄС”, і принагідно, до міських депутатів Черкас.
– Так розумію, що гуманітарний вантаж, що його у неділю відправили до Харкова – не перший?
– Третій. Його ми направили до Харкова завдяки харківським і місцевим волонтерам, Народному депутату Ірині Фриз і багатьом небайдужим людям.
– Ірина Фриз, будучи у Харкові допомагає відправляти допомогу до Харкова?
– Зараз вона не у Харкові. Ірина Фриз переїхала з колегами до Львова і звідти координує створення та відправку до Харкова гуманітарних вантажів.
– Вже напрацьовано певну систему логістики?
– Так. Частково гуманітарну допомогу вантажать у Львові й Тернополі. Оскільки західні області України не можуть повністю задовольнити запити харків’ян, то гуманітарні вантажі, які звідтіля прямують до Харкова, частково, по мірі можливості, доукомплектовуємо ми, або інші міста. Зазвичай ми ретельно координуємо маршрути і час руху цих вантажів. Останній з них, який їхав через Черкаси у неділю, був невеликий. Це продукти харчування, засоби гігієни. Вантажівка заїжджала по дорозі у Вінницю, щоб довантажитись, а вже потім попрямувала у Черкаси. Маємо певні напрацювання і у сенсі взаємодопомоги при доправлені гуманітарних вантажів, якими займаються колеги. Остання вантажівка, наприклад, привезла зі Львова гуманітарну передачу для акторів драмтеатру.
– Можете розказати про це детальніше?
До нас звернувся колишній керівник Черкаського академічого обласного українського музично-драматичного театру імені Шевченка Петро Ластівка. Зараз він разом з трьома акторськими родинами з Черкас перебуває за кордоном і проводить благодійні концерти у Польщі та Литві. Тож він попросив нас доправити гуманітарний вантаж, який він зібрав для колективу театру, і через волонтерів передав у Львів.
– Що це за вантаж, якщо не таємниця?
Зараз творчий колектив театру переживає складні часи. Актори не можуть проводити спектаклі, бо масові заходи заборонено, і крім того, театр не відповідає критеріям безпеки, бо не має свого укриття на випадок бомбового удару. Відтак творчий колектив переведений на неповну зарплату. Тож родини акторів зараз теж потребують допомоги. Особливо такі, як родина актора Павла Гончарова, який є єдним годувальником для сім’ї з трьох осіб. Та попри це, актори театру не цураються благодійних заходів. Вони вже провели сім благодійних спектаклів для дітей та сімей переселенців, солдат ЗСУ, ветеранів АТО-ООС тощо. Частину коштів, які Петро Ластівка і ці актори заробляють на концертах за кордоном, вони перераховують на потреби ЗСУ, а частину для колективу театру. Тож, повертаючись до гуманітарного вантажу, то та машина, яка прямувала зі Львова до Черкас везла адресну допомогу для акторів обласного театру, зібрану Петром Ластівкою.
– Виходить, у Черкасах у машині вивільнилось місце?
Саме так. Але вивільнене місце зайняли продукти, які поїхали до Харкова.
– І хто допоміг?
Завдячуючи Інні Бандурі, і створеного нею “Пункту благодійної допомоги “Хрещатик Сіті” вдалось довантажити продукти харчування для Харкова. Це консервовані супи, тушонка тощо. Щоправда, ми розраховували на трохи більшу “фуру” замість цієї. Утім вона незабаром приїде. Ми вже домовились з нашими партнерами, і очікуємо на приїзд великої вантажівки. Вона має заїхати у Звенигородку.
– А для чого їхати у Звенигородку?
Там працює потужний волонтерський центр, який створений у місцевому закладі освіти. Його організовали наші партійці Володимир Низенко з дружиною Ольгою і представники місцевої влади, на чолі з міським головою Звенигородки. Фактично – звенигородський центр є одним із найпотужніших у області, який працює як швейцарстький годинник. При цьому за чітко визначеним алгоритмом.
– Це як?
Переселенці, що прибувають у Звенигородку, звертаються до військово-цивільної адміністрації, стають на облік, і отримуют талон, по якому у центрі допомоги їм видають все необхідне: продуктовий пайок (консерви тощо), мило інші засоби гігієни одяг, взуття, а кому потрібно – ліки. Крім того там же допомагають підшукати житло. Обіг продуктів та товарів широкого вжитку відбувається виключно за накладними. Організатори цього центру мають міцні зв’язки з різними партнерами як у межах України так і за кордоном. Тож наступну фуру у Звенигородці завантажимо продуктами харчування.
– Якщо не секрет, з якими країнами співпрацює звенигородський центр?
З Францією. Саме з Звенигородським центром організували і очікуємо другу вантажівку з Франції. Це 25 тон консервованих овочів та фруктів тривалого зберігання, які нам надає французький волонтерський центр, що знаходиться неподалік Парижа. Це дозволить нам утримувати переселенців, що проживають на Черкащині і надавати допомогу у інші регіони. На сьогодні, відповідно до офіційних даних до Черкащини з різних регіонів, охоплених війною, тимчасово переїхало понад 114 тисяч громадян. А близько 40 тисяч з них проживає у Черкасах. Між тим, сьогодні допомога потрібна не лише переселенцям. Існує чимало категорій громадян, які теж потребують допомоги.
– Кого конкретно маєте на увазі?
– Пам’ятаєте, що говорив про скруту у акторів театру? Так зараз у аналогічній ситуації вони не одні. Був вражений, коли дізнався від доцента Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Наталії Степанової про кількох молодих мам-викладачок ЧНУ, кожна з яких опинилась у нелегкій життєвій ситуації. Зарплати, у зв’язку з переведенням навчання на дистанційну форму, стали нижчі. А їм треба виживати самим і утримувати дітей, але вони мають ваду інтелигентних людей, яким соромно йти і просити допомогу. І вони ніколи б і не прийшли по неї. Дякуючи різним волонтерським організаціям нам вдалось допомогти і їм.
– Ви, вочевидь, багато спілкуєтесь із переселенцями, а що вони самі кажуть про той прийом, який для них організовують Черкащани?
– Вони дуже вдячні за теплоту і радушність черкащан. Багато хто з них, перед тим, як поселитись на Черкащині, їхав далі у західні регіони України. Але потім повернувся сюди. Виявляється не скрізь у західних областях їх так приймають, як тут. Подекуди між місцевими і переселенцями зі східних чи південних регіонів виникали певні непорозуміння. Можливо через різницю у менталітеті, чи у різних підходах до тих чи інших подій або явищ. У той же час черкащани показують усій країні приклад солідарності, толерантності і християнського милосердя. І за це щиро вдячний своїм землякам.