У волонтери тальнівчанку ввели херсонці, які приїхали з Чернівців

Допомагати рідній армії  Альона Мельник з Тального почала відтоді, як її чоловік і брат пішли на війну. Увійти у коло волонтерів їй допомогла волонтерська організація з Чернівців, у яку її привели херсонці. Скоро вона відвезе фронтовикам подарунки від БО «БФ «Хрещатик Сіті»…

Мирне життя тальнівчанки Альони Мельник перекреслив стрімкий наступ орд рашистських орків на столицю, де вона жила з чоловіком і шестирічною донечкою. Підле вторгнення, що почалось 24 лютого змусило її забрати дитину і їхати до батьків у Антонівку, що неподалік Тального.

Чоловік Альони не став чекати, поки йому, як військовозобов’язаному прийде повістка. Записатись у армію вирішив і Альонин брат. Так сталось, що до війська вони пішли обидва в один день.

Чоловік і брат пішли у армію 8 березня

Вторгнення окупантів розділило її життя, як і життя всієї країни на «ДО» і «ПІСЛЯ». До моменту «ДО» Альона як і  майже всі українські жінки жили за схемою: робота – дім. Працювала діловодом на будівництві, активної участі у суспільних подіях не брала. Ото хіба під час революції, йдучи на роботу, на Майдан заносила бутерброди. Анексія Криму і війна на Донбасі на стиль і ритм її життя особливо не вплинули. Кардинальні зміни принесло рішення чоловіка і брата захищати країну.

–  Я із Тального, тут у мене є хата. Правда вона зараз на стадії ремонту, грошей на який постійно бракує. П’ятнадцять років тому залишила своє місто. Нині так склались обставини, що я живу у селі Антонівка біля своїх батьків, що неподалік від Тального. 24 лютого, коли почалось вторгнення ми приїхали до батьків, бо треба було рятувати донечку. А 26 лютого чоловік сам пішов до військкомату. А за ним і мій брат. У війська їх обох забрали в один день – на Міжнародне жіноче свято 8 березня. О 10-й ранку відвезла брата у військкомат, а о третій – і чоловіка. Обоє служать у одній частині, – почала розповідати Альона.

У волонтери через знайомство

– Після того, як чоловік і брат пішли у армію, я почала шукати шляхи, як допомагати хлопцям. Поки обидва були у Черкасах, їздила до військової частини з торбою для солдат. А коли пішли на фронт, захотіла стати волонтером.

Проте, потрапити у волонтери виявилось не просто. Вхід у своє коло «старі» волонтери, тобто ті, які волонтерять з 2014 –го року, буквально тримають на замку. Новачків не вітають. Отримати посвідчення волонтера довелось так, як колись дефіцитний товар – через знайомство.

– Не знаю як кому, а мені входити у когорту волонтерів довелось через  знайомих. Мені зателефонував кум і попросив зустріти волонтерів з Херсонщини. Вони вертались з Чернівців, і їм на Черкащині не було де зупинитись. Окрім того, вони збирались йти до війська, і їм треба було з’ясувати до якого військкомату їм звернутись, щоб він був по ближче до Херсону. А мені що шкода? Вода у хаті є. Їсти наварила. Вони приїхали. Зустріла. Вони трохи відпочили і ми з ними, як то кажуть, розговорились. Зайшла мова за волонтерство і я поскаржилась, що обійшла всіх місцевих волонтерів, які займаються цим з початку війни на Донбасі, і ніхто не захотів брати мене у команду. Мені так здалося, що чомусь «старі» волонтери дуже не хочуть допускати у свої коло нових людей. Як каста якась. Та вони так і казали, що мені у волонтери не потрапити ніяк. Говориш з ними про необхідність спільно боротись з ворогом, згуртовувати сили всіх українців навколо допомоги армії задля перемоги, а натомість наштовхуєшся на глуху стіну. Одні кажуть: «Нащо вам це? Ви ж нічого про це не знаєте. Для чого вам йти у волонтери?». Якась дивна ситуація. А дехто й відверто натякав на те, що питання входження у коло волонтерів нині, начебто, вирішується тільки за гроші, які комусь треба заплатити. У мене склалась думка, що вони монополізували право бути волонтерами, а для нових цей шлях закритий, – поділилась Альона.

Шлях до «Едельвейсу»

– От один з херсонців дав мені рекомендацію на вступ до «Громадської організації «Буковинсько-Галицький Курінь Січовиків «Едельвейс». Усі троє тоді були волонтерами, але потім вони пішли до війська. У діючі війська пішов і голова ГО «Буковинсько-Галицький Курінь Січовиків «Едельвейс». Зараз він після поранення він проходить курс реабілітації у Львові (він львів’янин). Намагаюсь працювати пліч-о-пліч з ним, як представник організації на Черкащині. Поки єдиний представник «Едельвейса» у області. Коли він отримав поранення, їздила у гарячу точку, де була його частина, бо треба було забрати його документи і особисті речі та відвезти йому до Львова. Що я і зробила. Дуже прикро, що людина, яка  рекомендувала мене у волонтерську структуру «Едельвейс» кілька днів тому загинула на фронті. Його звали Микола і він був із Чорнобаївки, – пригадала вона.

Посвідчення волонтера

Щоб вступити у лави волонтерів «Едельвейсу» Альона власним авто їздила до Чернівців де знаходиться головний офіс оргшанізації.

– Мене зустріли, і після співбесіди, прийняли у організацію і видали документи про те, що я у спілці волонтерів. Рекомендація від Миколи (Царство йому Небесне) зіграла свою роль. Посвідчення відкривало шлях на фронт. Моя перша поїздка туди була з хлопцями з Ватутіного. Вони не волонтери. Просто на свої кошти купили автомобіля для військових, але доправити його на фронт не могли, бо не мали посвідчення волонтера. У мене вже було посвідчення волонтера і я попросила, щоб вони взяли мене з собою. Хотіла розвідати як доїхати до частини, де служать мій чоловік і брат. У мене є легковий автомобіль, то ж думала, що буду їздити тільки до них. Біля фронту потрапили під ворожий обстріл, але слава Богу вціліли самі і змогли передати автомобіль, їжу і все інше, що туди везли. Другий раз їхала своїм авто, брала допомогу тільки на військову частину чоловіка. Хоча були у мене і індивідуальні посилки для окремих бійців. А вже третій раз їздила ледь не по всьому Донбасу. Об’їздили від Харкова і майже до Донецька, – продовжила розповідь Альона.

Військові познайомили з … родичем

– Нині я працюю з другом і моїм земляком Сергієм Безвітрим. З ним ми займаємось збором допомоги для армії та відвозимо її на Сергієвому мікроавтобусі. Як не дивно, але з Сергієм з Тального мене заочно познайомили військові, куди я вожу допомогу. Одного разу вони мені зателефонували і сказали: «Альоночко, там у Тальному живе Сергій Безвітрий, який теж возить нам допомогу. Зв’яжіться з ним та працюйте разом». Я йому зателефонувала. При зустрічі раптом з’ясували, що ми з ним ще й родичі. Колись давно спілкувались, але потім контакти загубились. Ось так і вийшло, що відновити спілкування між родичами допомогли сторонні люди. Тепер ми разом з Сергієм возимо допомогу солдатам. Причому не у військові частини, а безпосередньо на позиції. Давно помітила, що якщо у військових частинах є все, то це ще не означає, що це все є і на позиціях, – розповіла співбесідниця   

Обстрілюють – тисни на «газ»

Їздити на фронт – дуже небезпечна справа. Їдучи туди волонтери ризикують у будь-який момент потрапити під обстріл.

– Перший раз навіть не зрозуміли, що була небезпека. Це було під Мар’янкою. Ми з Сергієм їхали, у салоні грала музика. Працював кондиціонер, бо спека. Ми не зразу звернули увагу на те, що то тут, то там пилючка піднімається. А то були вибухи. А ми й гадки не мали,що то був обстріл і стріляли безпосередньо по нас. Нам про це військові повідомили і емоційно скерували нас негайно їхати назад, бо ми трохи заблукали… А ось недавно були у Авдіївці, і коло нас пролетіла куля… Але ми на це просто не звертаємо увагу… Правда тепер у нас у бусі музика не грає, щоб ми могли чути стріляють по нас чи ні. Головне правило виживання на зараз: потрапив під обстріл – тисни на газ. Швидкість рятує життя, – розкрила нехитрий секрет волонтерка, яка взяла на себе місію особисто возити гуманітарну допомогу солдатам на фронт.

За її словами збирати передачі фронтовикам на Черкащині допомагають різні волонтерські організації, яким Альона Мельник висловила щиру вдячність. Дуже тепло вона відгукнулась і про БО «БФ «Хрещатик Сіті», з якою почала співпрацювати. Днями волонтери БО «БФ «Хрещатик Сіті» передали солдатам чимало різних продуктів.

– Дуже радію, що познайомилась з керівницею БО «БФ «Хрещатик Сіті», депутатом Черкаської міської ради фракції «Європейська солідарність» Інною Бандурою. А відбулось це за досить цікавих обставин. Зателефонувала дружина одного з військових і сказала, що серед черкаських волонтерів, які допомагають військовим, є такі, хто хоче зі мною поспілкуватись, і дала номер телефону. Слухавку взяла волонтерка БО «БФ «Хрещатик Сіті»  Діана. Вона запросила мене у офіс Фонду. Так я познайомилась з його очільницею Інною Бандурою. Одразу відчула її щирість і чуйність. Так трапляється, що люди сходяться одразу, як тільки зустрінуться. Тож тепер ми друзі. Почувши, що найближчим часом я планую нову поїздку вона передала мені багато різних продуктів для наших фронтовиків. Я щиро вдячна, що доля мене звела з такими людьми, а також за ту допомогу, яку для українських солдат надала БО «БФ «Хрещатик Сіті», – резюмувала Альона Мельник.