ЛІДІЯ РАДЗІХОВСЬКА: про «легкий» живопис і продажі картин за кордон
«Кожна її картина випромінює нереальну енергетику.
Вони не схожі на всі інші. Живі кольори, ідеальна кольористики
і незвичні мотиви – полотна яскраво характерезують
сильну духом художницю», – каже наша журналістка
і авторка Анжеліка Музиченко
Із підприємиці – в мисткині: знайомтеся, це – Лідія Радзіховська. Їй 32. Вона черкаська художниця-абстрактниця. Першу свою картину продала за 500 доларів у Лондоні. Зараз же її полотна є частинкою дизайну однієї з кав’ярень Черкас, дівчину запрошують у масштабні проекти в Парижі, а також малюнки Лідії прикрашатимуть показ «New York Fashion Week».
Та такому успіху передували нелегкі життєві обставини. Ще три роки тому дівчина ледь не покінчила з собою.
Чому так сталося та який він, шлях від Черкас до Парижу, читайте!
– Привіт, Лідо! Розкажи, коли ти вперше взяла до рук пензлик? Це була дитяча мрія чи вже доросле бажання?
– Вітаю! Скажу так, це вимушене… В кінці 2019-го року в мене був дуже складний період. Я мала стосунки з аб’юзером. Мій еx-boyfrend був дуже агресивною та не порядною людиною. Навіть коли я вийшла з цих стосунків, це все одно продовжувалося. Мене викрадали, позбавляли волі, у мене намагалися забрати машину й забирали засоби зв’язку. Були ситуації, які загрожували моєму життю. Я жила у постійних депресивно-суїцидальних нахилах.. Я зверталася до поліції, прокуратури. Почувалася просто безпомічною. І от, коли я зловила себе на думці: «Або я покінчу з собою, або щось змінюю», то вирішила звернутися по допомогу до психіатра.
– Спасибі тоді, що поділилася цією нелегкою історією. На жаль, по всій Україні жінок у аб’юзерських стосунках чимало. А твоя історія може когось надихнути і показати, що вихід є завжди.
– Взагалі, я довго думала чи висвітлювати це, чи розповісти як всі люблять, коли все гарно і «вилизано». Але саме ця ситуація змінила моє життя. І, можливо, це стане для когось прикладом. Адже у такому «розгребтися» самому майже нереально.
«Мені допомогли у Черкаському психоневрологічному диспансері. Там назначили дуже хорошого лікарку, яка виписала правильну терапію. Мене лікували медикаментозно. Також паралельно я ще спілкувалася з декількома психологами. І от один з них порадив мені почати малювати. Аби у такий спосіб виплескувати свої емоції і внутрішні переживання. Так і народилася серія моїх перших чорних картин. Я їм присвоїла фразу: «І навіть посеред тьми існують кольори»
– Починати завжди важко. Хто тебе підтримував у творчих починаннях?
– Мої друзі. Чесно кажучи, я така вдячна за моє оточення, що це неможливо виразити словами. Малювати я хотіла. Постійно говорила про це. Але на реалізацію цієї мрії потрібні були чималі кошти. Одне тільки полотно стартує від 300 грн. А в мене тоді була скрутна фінансова ситуація. І от мої друзі подарували на моє день народження все, що потрібно. Вони скупилися на близько 5 тисяч гривень. А ще один друг подарував курс у школу, де мене навчили малювати технікою «Resin Art». Мої друзі дали мені поштовх почати займатися малюванням.
– Чи важко було починати?
– Я вже багато років працю з одягом, тому знаю як правильно компонувати кольори і все поєднувати. Це мені дуже допомогло на старті. До того ж у Києві на курсах мене дуже хвалили викладачі. І це мене настільки надихнуло, що ще більше мотивувало й давало впевненості, що я на правильному шляху.
– Чи вдалою була твоя перша картина? Пам’ятаєш її?
– Звісно, пам’ятаю. Через тиждень після курсів я вже намалювала свою першу картину. За нею слідом пішла друга, третя. Чи вдала – не знаю. Але її відразу купили.
– За скільки?
– Не мало, не багато – 500 доларів. Як для першого разу, я вважаю, це досить непогано. Я була дуже рада. Пишалася собою.
– Як вважаєш, чому такий успіх?
– Кожна моя картина сповнена сенсом і енергетикою. Мої картини – це як виклик. Які ніби закликають вирішитися на щось, піти в страх, зважитися на нове. Перша серія моїх картин – саме про це, про відвагу. Я коли наважувалася на свою першу картину, то боялася вперше виплеснути ці емоції в кольори. Але те, як їх купують, очевидно, все вдалося.
– Скільки наразі маєш картин?
– За майже три роки у мене близько 20 картин.
– Досить не багато за понад два роки. Я думала, трішки більше.
– Частіше братися за пензлик не виходить. Я ж все-таки бізнес-вумен. І взагалі малюю лиш тоді, коли сповнена. Це можуть бути як негативні емоції, так і позитивні. Писати це непросто. Коли я малюю, вимикаю телефон, зачинаюся в себе – це своєрідна медитація, яка триває 3-4 години. Це час, коли свідомість мовчить. Це ніби гіпноз. Під час того, як я малюю, то бачу лиш кольори. Відчуваю їх. Але насправді, це мої емоції. Із них все починається. І як
бачите, спочатку темні картини, а потім почалися світлі.
– Твої картини висять у одній із кав’ярень Черкас. Куди ти реалізовуєш свої картини?
– Мої картини більше купують за кордоном. І знову ж таки дякую своєму оточенню за це. Першу картину купив мій друг. Потім через деякий час такий каже: «А надішли мені свої картини». Виявилося, що він спілкувався з чоловіком, в якого офіс в Лондоні. І так вийшло, що іноземець зацікавився моїми роботами і придбав собі полотно. Я спочатку, коли запитали про суму, я навіть не знала скільки казати.
– І які в тебе були думки: шок, гордість – що ти відчувала у той момент?
– Це були двоякі відчуття. Щось типу спокійного шоку. Із одного боку я розуміла, що я молодець і це нормально, а з іншого – звикла, що всі гроші заробляти важко. А я ж не художниця, я не вчилася це просто моя терапія… Але потім пішли замовники з інших міст Європи. Багато картин продала в Париж.
– Які надалі плани на закордон? Кажеш, там картини більше продаються. Можливо, є думки про переїзд?
– Так, звісно. Я нещодавно повернулася з Канського фестивалю. Там я познайомилася з багатьма цікавими людьми: це і продюсери, і директор французького «Forbs», і з різноманітними організаторами з Дубаї… От мене вже запросили в два проекти. Наприклад, у вересні планується «New York Fashion Week». І от за фон цього показу хочуть взяти мої картини. Також наразі готується моя виставка в Парижі. Там є музей «Pure royal». Окрім цього, я спілкувалася з журі конкурсу «Молодих талантів», яка теж в захваті від моїх робіт. Тому я зараз посилено працюю над своєю новою колекцією.
– У тебе такі відкрилися перспективи. То що, вирішила залишити Україну?
– Я вирішила віддатися живопису, арт-напрямку. Адже вважаю, що в Черкасах я вже досягла всього, що могла досягти тут, у рідному місті: у мене є своя квартира, свій автомобіль, було дев’ять магазинів одягу. Тим більш у Парижі на мене чекає власний ворк-шоп – своя майстерня, тому обрала Європу, Париж.
