Уманьчани просять Президента присвоїти Героя України посмертно екс-меру Умані

Уманьчани подали петицію Президенту з проханням присвоїти екс-меру Умані Олександру Цебрію, який загинув у війні з росією за незалежність України, звання Героя України (посмертно). Нині уманьчани у соцмережах ведуть  кампанію щодо збору підписів під поданою петицією.

Прохання у дописі у «Фейсбук» вони мотивують так:  

«Для успішного виконання поставлених завдань ніколи не рахувався з особистим часом чи потребами.

Молодший сержант 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського, командир кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, 7 березня 2024 року.

Захисник України, міський голова міста Умань (2015-2020 рр.), громадський діяч, лідер суспільної думки, волонтер, Людина, яка вела за собою та гуртувала навколо себе усіх. Памʼять про Олександра Цебрія повинна бути вічною».

Пропонуємо увазі читачів текст петиції:

«Шановний пане Президенте, просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту, командиру відділення кулеметників 58-ої окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського Олександру ЦЕБРІЮ (позивний «Мер»), міському голові м.Умань 2014-2020 рр.
Йому довелося керувати Уманню в тяжкий для нашої країни період: у час війни, економічної та політичної кризи.
Як сам він стверджував, його біографія доволі проста. Народився у 1974 році в м.Умань. Після закінчення школи займався підприємницькою діяльністю. Потім став депутатом міської ради. У 2015 році був обраний міським головою. У 2020-му знову повернувся у підприємництво.
24 лютого 2022 року вступив до місцевого підрозділу територіальної оборони і уже через кілька днів був у лавах ЗСУ. Молодший сержант Цебрій з позивним «Мер» ніс службу командира відділення кулеметників у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Виговського.
Людина, яка в цьому житті була забезпечена усім і могла бути забезпечена набагато більше. І яка мала чимало причин для того, щоби не знаходитися там, на нулі.
Він міг бути ким завгодно на цій війні, але обрав найважчу професію – піхотинця. Незмінний старший позиції, він виконував найважчу роботу: особисто облаштовував місце, копав більше за будь-якого солдата. Ось його слова: “Піхота виживає тільки завдяки тому, що окопується. Треба копати, копати й копати. Тільки тоді в тебе є шанс, що виживеш, утримаєш позицію й зможеш дати відсіч ворогу”.
Невтомно, як казали побратими, цілими ешелонами затягував гуманітарну, волонтерську допомогу в 58 бригаду, де нашого Мера знали всі. На початку літа у свій 50-річний ювілей він оголосив збір – тоді надійшло 1 мільйон 600 тисяч гривень. На них придбав 10 дронів для 58-ї бригади.
14 березня цього року Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нагородив Олександра Цебрія орденом «За мужність» третього ступеня за те, що в бою біля села Урожайне захопив у полон російського штурмовика. Далі також були нагороди: командувачем військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних сил України нагороджений медаллю «За сумлінну службу» та Почесним Хрестом «Честь і слава».
Понад рік Олександр Цебрій безперервно воював на самому нулі в піхоті. Тільки люди з фронту розуміють, наскільки це ризиковано. Це найстрашніша, найважча робота на війні. За цей рік на його ділянці другого стрілецького батальйону 58-ї мотопіхотної бригади українські воїни не здали ні клаптя нашої землі. Він багато разів рятував поранених, забезпечував закріплення на багатьох позиціях. Але йому було цього мало.
Він сам підготував групу, сам її очолив і першим пішов на свій останній штурм. Загинув як справжній український герой – у ближньому бою штурмуючи російські окопи. Солдати плакали, адже втратили командира, друга, лідера.
Він казав: «Я втратив посаду мера, але не маю права втратити країну». Тому й обрав найважчу, найнебезпечнішу роботу на війні. Він пройшов шлях героя, шлях воїна до кінця.
Все, що він робив для рідної Умані, що він робив для України, ми маємо увічнити, розповісти і пам’ятати.
Він робив усе, щоб, як заповідав наш Кобзар, «кров ворожу» понесло «з України у синєє море».
Нашому Герою України назавжди 50! Слава Україні! Героям Слава!».