Мета журналістів під час війни — не дати ворогові залякати населення та зламати бойовий дух армії

Нині війна проти російського агресора відбувається не лише на землі й у повітрі, а й в інформаційному просторі. Це вагомо збільшує роль українських ЗМІ, в тому числі й регіональних, робить їх діяльність більш актуальною, – написала у виданні “Черкаський край”, головний редактор та голова Черкаської обласної організації спілки журналістів Тетяна Калиновська.

Упродовж останніх років головний плацдарм інформаційного наступу перебуває зазвичай не тільки в теле-, радіоефірах, на сторінках друкованих видань, де домінує офіційна українська точка зору, а ще й в інтернеті, зокрема в соціальних мережах. Адже саме соцмережі є головним джерелом інформації для багатьох українців, а в час війни, коли вся увага прикута до новин, ця аудиторія значно зросла. Поширювати дезінформацію та маніпулятивні заклики в соціальних мережах ворог може практично безперешкодно. Тож головні інформаційні спецоперації росіян зараз розгортаються в фейсбуці, твітері, інстаграмі, телеграмі та на інших платформах, якими користуються українці. Тож нам, як ніколи, важливо приділяти увагу поширенню інформації на сторінках інтеренет видань, у соцмережах та на відповідних каналах месенджерів, до прикладу, в Телеграмі.

Налякані, емоційно виснажені, дезорієнтовані люди — перша найлегша мішень для інформаційних спецоперацій. І саме на професійних, досвідчених фахівців засобів масової інформації покладається місія з попередження панічних настроїв у населення. Вже стало зрозумілим, який нищівний ефект може мати паніка зараз, коли в багатьох регіонах України тривають справжні бойові дії. Ворог може створити затори на дорогах, якими користуються військові; послати натовп наляканих цивільних на позиції української армії фіктивним «зеленим коридором»; навіть підбурити мирних мешканців чинити спротив нашим військовим, як бувало на Донбасі у 2014 році.

Журналісти мають пояснювати, що під час війни головну справу роблять військові — навчені професійні люди зі зброєю, повною інформацією про те, що відбувається і планується. Цивільні можуть і повинні їм допомагати, але значно важливіше — не перешкоджати, слухати й виконувати все, про що інформує військова адміністрація та скоординовані з нею органи влади. Комендантська година — значить, комендантська година й на вулицю не йдемо. В укриття — значить, в укриття. І так далі. Коли цивільні перестають слухати владу і військових та починають чинити на власний розсуд, будь-які завдання армії дуже ускладнюються на радість ворогу.

Важливо постійно попереджати пересічних громадян: будьте максимально обережні, збираючи чи публікуючи інформацію. Адже навіть публікація матеріалів із, здавалося б, заспокоюючою населення інформацією щодо надійних блокпостів чи надсучасної зброї наших захисників може стати важливим повідомленням для ворога. Трапляються, на жаль, такі випадки через прагнення українців фотографувати військову техніку й публікувати її в соцмережах. Іноді ворожі агенти можуть розпитувати в місцевих, як краще проїхати до Києва з «гуманітарною допомогою» — й люди підкажуть краще за будь-які гугл-мапи. А підказаним маршрутом поїдуть танки.

Завдання українських журналістів на сучасному етапі — розвінчувати всілякі дезінформаційні повідомлення та фейки. Насправді зробити з людей поширювачів фейків порівняно легко — достатньо запакувати фейк у привабливу обгортку та написати «максимальний репост» і закинути у фейсбук, вайбер-чати чи телеграм-канали. Наша національна схильність до краудсорсингу вмить починає працювати. Особливо легко піддаються на подібні маніпуляції люди старшого покоління, які опанували смартфон, але досі не зрозуміли, що не все в інтернеті правда.

Мета журналістів під час війни — не дати ворогові залякати населення та зламати бойовий дух армії. Вороги можуть почати поширювати фейки на кшталт: «нас завоювали», «досить воювати — здаємось», й т.п. Часто їх поширюють боти, але долучаються іноді й нерозбірливі несвідомі люди. Якщо бомбардувати свідомість людей меседжем «все пропало» і «все дарма», це може подіяти. Якщо навіювати страх — наприклад, страшилками на зразок «кадирівців», які, мовляв, їдуть різати українцям голови, – можна змусити людей сфокусуватися на базових потребах безпеки та виживання та довести їх до стану, коли вони будуть згодні на все, що треба ворогу.

Методів маніпуляції та потаємних цілей у ворога може бути ще багато, й від того, аби втрапити в пастку, не застрахований ніхто. Великі зусилля докладає ворожа пропаганда задля того, щоб у будь-який спосіб роз’єднати, пересварити українців між собою. Спекулюють вороги, наприклад, на питаннях релігії. Саме тому не на часі зараз обговорювати доцільність існування та діяльність УПЦ. Окрім того, священники цієї церкви, включаючи Митрополита Онуфрія, засуджують війну, благословляють воїнів-захисників української землі та волонтерів.

Кожен журналіст нині — боєць інформаційного фронту. Але треба пам’ятати, що справжній «інформаційний фронт» діє скоординовано й виконує завдання, узгоджені з чинною владою та військовим керівництвом.

Нині журналісти мають навчати своїх читачів та глядачів основам інформаційної культури та інформаційної безпеки. А саме: не довіряти неперевіреним джерелам та не поширювати неперевірену інформацію. Не виконувати нічиїх вказівок і порад, окрім тих, що опубліковані на офіційних сторінках військового керівництва держави чи органів державної влади. Не вступати в соцмережах у жодні конфлікти чи кампанії цькування, ініційовані невідомими вам людьми. Одне з головних завдань окупанта — роз’єднати українців і змусити їх ворогувати між собою тоді, коли треба разом бити ворога. Не відкривати сумнівних листів та повідомлень від невідомих відправників. Вірусна атака під час війни дуже ймовірна. Вам може здаватись, що особисто ваш смартфон чи комп’ютер нікому не потрібен, бо ви – не публічна людина. Але це не так: якщо ви уражені вірусною атакою, ваш ґаджет може стати частиною мережі, яка поширює цю атаку далі. Не залишайте ніде своїх персональних даних — онлайн-анкети, петиції та інші форми, які просять вас вводити інформацію про себе, під час війни, це особливо небезпечно. Краще вашого підпису не буде під черговою петицією «заборонити Путіна», ніж інформація про вас потрапить до ворожої бази даних. Коли хтось розповідає емоційно вражаючу, жахливу, тривожну новину — запитайте про джерело. Й не полінуйтеся перевірити, чи справді в цьому джерелі є така новина. Якщо ні, переконайте співрозмовника не поширювати таке.

Саме цю інформацію українські медіа, у тому числі регіональні, мають донести до українців. Люди мають знати, що якщо вони побачать будь-де повідомлення, що «все пропало», влада всіх злила, а президент подав у відставку — це фейк. Адже наша країна бореться за своє майбутнє і не здасться ніколи. Не здавайтесь і ви, дорогі колеги, відважні бійці інформаційного фронту. Разом ми обов’язково переможемо!