На відкритті меморіалу Героям України у Холодному Яру на Черкащині журналісти зустріли легендарного козака Забабаху

Колиска, гніздо, осердя і символ незламного українського Опору загарбникам будь-якої масті – Холодний Яр, вже 27-й раз зібрав патріотів України під чорним прапором славетної і безсмертної Холодноярівської республіки. Її гасло «Воля України або смерть» актуальне і понині. У ході зборів їх учасники вшанували світлу пам’ять усіх борців за свободу українського народу за всі часи цієї священної боротьби і Героїв нинішньої війни, у пам’ять про яких відкрили меморіал у с. Мельники. Вклонитись героям приїхав і козак-легенда Іван Забабаха.

У минулі вихідні Холодний Яр – легендарне місце сили і українського спротиву, знову наповнився українськими патріотами. У ці дні там відзначали 27-і роковини вшанування Героїв Холодного Яру, ініціатором яких виступив одноіменний історичний клуб.

У ході дійства  у селі Мельники, поблизу Мотронинського монастиря (який ще досі контролюють московські попи) відкрили меморіал пам’яті Героям України – Дмитра «Да Вінчі», Тараса «Хаммера», Георгія Тарасенка, Олега Куцина, Андрія Жованика. А на хуторі Буда, біля славетного тисячолітнього Дуба Залізняка – одного з провідників Коліївщини, відкрили памʼятник командиру 49-го стрілецького батальйону «Карпатська Січ», 1-му віце-президенту історичного клубу «Холодний Яр», Олегові Куцину.

Віддати шану борцям за волю України, які на вівтар свободи поклали власне життя приїхав і легендарний козак України, людина, яку називають духовним провідником українського козацтва, львів’янин Іван Забабаха.

І він залюбки поспілкувався з журналістом «City News».

– Багато читав про Вашу козацьку «Чайку», яку Ви разом із однодумцями збудували на зорі незалежності України, і великий морський похід нових українських козаків через два океани, які на своєму шляху популяризували молоду українську державу. Тож, яким вітром Вас занесло у Холодний Яр?

– Я львів’янин, але нині живу у Черкасах. Сьогодні я у Холодному Яру, щоб віддати шану усім борцям за волю України у всі часи, а також вклонитись світлій пам’яті козаам, які поклали свої життя за свободу і незалежність нашої Вітчизни у цій кривавій війні з нашим одвічним ворогом – російським агресором. Дмитра «Да Вінчі», пам’ятник якому щойно  відкрили, знав особисто. Тому я нині тут з іншими українськими націоналістами, – сказав легендарний козак нової України.

Володимир Лимаренко-Полянський

Фото автора

Історія про те, як козак Іван Забабаха з побратимами за два океани ходив, і за гроші англійської королеви у Англії гуляв

Про того, кого називають символом сучасного козацтва, а самі козаки – своїм провідником написано чимало статей. Іван Забабаха – морський вовк, отаман першої козачої сотні козаків-характерників імені отамана Сірка, голова ГО «Воля, громада, козацтво» Іваном Забабахою. У історичних реконструкціях, у яких брав участь козак Забабаха, він виконував роль гармаша. «Бахкав» з гармати, отак і прозвали Забабахою”, – жартує дід Іван.

Пригоди козака Забабахи цілком могли б стати сюжетом захопливого романа. На козацькому човні відвідав 17 морських країн, брав участь у зйомках художніх і документальних стрічок польського режисера Єжи Гофмана. І навіть спілкувався з англійською королевою.

Ідея сконструювати човен-чайку і мандрувати нею морськими країнами Европи виникла на початку 1990-их років. Іван Забабаха з друзями заробив 20 тис. дол. На які вони вирішили побудувати справжнє козацьке судно. Креслення знайшли у старовинній книзі петербурзького історичного музею. А коли підготовчі роботи були виконані, вибрали дерево – дуб, найняли кваліфікованих майстрів, які й здійснили задум.

Оскільки з давніх-давен Свята Богородиця була покровителькою українського козацтва, то судно назвали «Пресвята Покрова». Першим містом, куди помандрувала команда І. Забабахи (56 учасників) був Стамбул. Із історії відомо, що запорожці, зокрема на чолі з Петром Сай­гайдачним, неодноразово здійснювали морські походи на столицю Османської імперії. Тож сучасні козаки наслідували цей приклад.

З того часу протягом багатьох років козацька чайка успішно представляла українську лицарську культуру в Німеччині, в Данії, Швеції, Норвегії, Нідерляндах, Британії та інших країнах, оповіщаючи про своє прибуття в порти пострілами з бортових гармат. Якось в Ла-Манші потрапили на навчання флоту НАТО. Команда британського підводного човна подарувала козакам сучасні військові костюми.

Єдиним навігатором для козаків була намагнічена циганська голка, вколота в шмат сала, яка вільно поверталася в горизонтальній площині та показувала на полярну зірку.

Протягом морських подорожей команда Забабахи познайомилася з багатьма цікавими і непересічними людьми, серед яких президенти країн, артисти, письменники. Вони радо фотографувалися на тлі славетної козацької чайки. У Ґданську, за пропозицією відомого польського режисера Єжи Ґофмана, знялися в масовці фільму „Україна і час“.

Пропонуємо увазі читача інтерв’ю Івана Забабахи студії телеканалу «Вітер», яке він дав два роки тому.

Козак – душа правдива й не зрадлива. Іван Забабаха побудував чайку і пройшов двома океанами

Його називають символом сучасного козацтва, а самі козаки – своїм провідником. З морським вовком, отаманом першої козачої сотні козаків-характерників імені отамана Сірка, головою ГО «Воля, громада, козацтво» Іваном Забабахою у студії телеканалу «Вітер» говорила продюсерка телевізійних новин Наталя Потєєва. Розмову «розшифрував» журналіст CBN Олексій Гора.

– У давнину козакам давали прізвиська, чому ви обрали собі саме таке прізвисько?

– На чайці – вісім гармат. Я був гармашем: стріляв, забивав порох там. Гармата «бабахає», то ж і назвали Забабахою. Чим козак займався – таке йому й давали прізвисько.

– У 91-92 роках ви разом з козаками львівського товариств «Кіш» побудували історичну козацьку чайку «Пресвята Покрова». Це були роки незалежності України. А яка була початкова мета вашого проекту?

– Починали ми з того, що ходили по Дністру на байдарках. Потім кажу: «Хлопці, а чого б нам не побудувати чайку та піти по Дніпру?». На початку ми не планували йти по світу, по Європі. Виникло запитання: де взяти кошти. Я їм кажу: наколядуємо! На Різдво до Львова приїжджає десь півмільйона українців з діаспори. Ось ми і пішли: два десятки чоловіків у козацькому строї: колядуємо. За три дні ми наколядували 20 тисяч доларів.

– То ви просто так колядували чи на «чайку» збирали?

– Просто колядували. Більшість коштів дала діаспора. А чайку вирішили будувати у Брюховичах, бо там була фанерна фабрика. Поїхали у Дрогобицький район по ліс — вибираємо кривий дуб. Лісники кажуть: «Хлопці, ви дурні, всі шукають прямий, а вам кривий треба. Ріжте безкоштовно». Ми нарізали дуба, привезли на фабрику. Там освятили кіль і почали будувати. Фабрика працювала у дві зміни: спочатку план, а потім – нашу чайку. Робітники працювали для нас безкоштовно! Побудували її за дев’ять місяців, виставили у Львові біля оперного театру, щоб люди подивилися, і після цього перевезли до Києва трейлером. Вийшли на Дніпро.

Першій похід по Дніпру до Херсона. Зупинилися в Капулівці, де похований кошовий отаман Сірко, дали йому шану. З Херсона пішли на Одесу. А в Одесі кажуть: «О, якісь цигани прийшли з косичками». Там стояв турецький торговий корабель, і його капітан каже: «Тож ваші козаки».

Потім нас запросили на військовий корабель, фрегат «Сагайдачний». І тут нам прийшла думка піти у Стамбул. Які ж то козаки, що до Туреччини не ходили! В нас документів нема, тож вирішили так іти. Через три доби були на траверзі Стамбулу. Прийшли і дали салют з восьми гармат, все навколо затягло димом. З берега піднявся гелікоптер: вирішили, що ми – терористи. Арештували нас, забрали у буцегарню. Вісім годин там тримали. Але тоді був такий депутат у нас – Бандурко. Він дізнався про це. Тож стався єдиний випадок в Україні, коли за добу зробили закордонні паспорти без нашої участі. Ось нас і відпустили.

– Ви кажете три доби йшли. А запаси води, їжі були?

– Аякже! В нас були бочки з водою, з капустою. В’ялена риба була, консерви якісь. Це ж перший морський похід – готувалися.

– Давайте докладніше про походи. У старі часи вважалося, що козак повинен побувати в морському поході, щоб його поважали та визнали справжнім козаком.

– Так, він чіпляв кульчик. (Кульчик, або чика – сережка, яку одягали у вухо. – CBN). Який козак був у морському поході – мав право на нього. А ще мав право носити кульчик той козак, що був останній у роду. Коли козак вмирав через старість, той кульчик знімали та продавали, а за ці гроші ховали. У мене був золотий кульчик, так мені в Одесі його видерли з вуха. Тепер ношу срібний – ніхто не кидається.

– За майже тридцять років у скількох походах ви побували? Що запам’яталося найбільше?

– Близько десяти походів зробив. Найбільше запам’яталося у Швеції, Англії та Франції. Коли ми зайшли у французьке місто Дюнкерк, де Іван Сірко за добу взяв фортецю. ЇЇ французи десять років не могли взяти, а Сірко хитрістю взяв, то до нас підійшла одна француженка Сюзі і дала 80 тисяч франків. Каже: «Це за нашого дурного короля». Коли Сірко був там, то половину грошей їм виплатили, а половину — ні. Тож одна тисяча повернулася в Україну, а друга — лишилася. Поженилися та полишилися назавжди. А ця француженка гарно знала історію.

– Знаю що на вашій чайці була навіть королева Англії? Як це сталося?

– Так, була. У Лондоні проводиться велика студентська регата на човнах. Старт мала дати королева з гармати. Ми ж цього не знали і пальнули. А вони стартонули. На півгодини раніше. Ось вона і вирішила подивитися, хто це такі. Коли вона підійшла до нас на катері, ми даємо салют, у неї злетів капелюх з голови. Наш козак за борт кинувся: капелюх дістати. Не охорона-лайдаки, а козак. Вона каже: «Нате вам хлопці п’ять тисяч — погуляйте».

– Які були найбільші випробування під час походів?

– Найбільші — це коли у шторм восьмибальний потрапили. Біля Норвегії. Ледь не потонули, якби не берегова охорона. А так — просто все цікаво було.

– Скільки людей нараховує екіпаж чайки? Якого віку?

– У першому поході було 59 чоловік, а зазвичай — 40-50. На чайці 20 весел, кожне важить 30 кілограмів. У ручку набивається свинець, і ним тільки два козаки можуть гребти. За віком я був найстарший, а наймолодшому було вісім років. Це — син корчмаря-отамана. В нас навігації не було, як і зв’язку, то жінка його не могла повірити. За сина переживала. А він усе витримав, тепер одружився, має дітей.

– Про Україну у 90-х роках майже не знали. А ви пропагандували тоді вже Україну?

– На нас казали «раша», а ми відповідали завжди: «Раша – то сусідня параша, а ми — Україна!». На вітрилах у нас тризуб, одяг козацького строю. У кожного чуб та відповідний вигляд. Французи навіть казали, що ми — козацька нація. Це дуже добре. Ми якось зібралися з їхніми піратами (є єдиний корабель піратів, що залишився у наші часи). Вони ходять в одязі відповідному. Їх фінансує держава на відміну від нас.

– Ваша чайка — історичне судно, але зараз вона вже обладнана сучасною навігаційною апаратурою. А як ви раніше, до цього ходили?

– Як козаки: якщо є зірки — орієнтувалися по них, якщо не було зірок, бралася літрова банка води, шматок сала і циганська голка. Виходив такий собі компас, що показує на Полярну зірку.

– Якщо порівнювати чайку з іншими історичними кораблями: в чому її перевага, чи є недоліки?

– Я вам скажу так: як рівняти її з турецькими галерами, то вони були великі, масивні, але неповороткі. Якщо був вітер, то чайка обганяла галеру по швидкості втричі. Козаки завжди підходили з боку сонця — їх не бачили. Чайка могла на веслах і заднім ходом йти, і розвертатися на місці, щоб давати залп гарматами з обох боків.

– Якщо дивитися на козака, то це — шабля, чуб, люлька. А як вирізняється козак душею, внутрішнім світом?

– Козак — душа правдива, правдива й не зрадлива.

– Багато курйозних випадків у вашому житті пов’язано із шаблею. Що вона значить для вас?

– Шабля — то друга жінка. В мене вона бойова та гостра. Був якось у Вінниці — зустрів патруль. Вимагають документи від мене на шаблю. А тут іде поруч грузин, у своєму одязі — з кортиком. «Чого ж ти у грузина не питаєш?» – кажу. Це ж національний стрій, і в нього, і в мене. Вже за Ющенка вийшов указ, що козацький стрій має право носити шаблю. Я ж не в громадянському костюмі з краваткою надів шаблю! Правильно?

А в Італії якось ми йшли вулицею, то карабінери нас завели у буцегарню А в нас хлоп один зробив з шаблі іоніку. А з пістоля — сопілку. Дали там концерт, і в поліції сказали: «Дай бог, щоб у нас гості такі були завжди».

– Бачу у вас люльку. Що саме палите? Який тютюн? Бо розповідей про козацькі люльки багато є.

– Я скажу так: тютюн давали голландці, а козаки курили пасльон, чебрець і буркун. Коли турки-татари нападали на України, матері давали малим дітям ягоди пасльону, щоб ті спали і не плакали. А козаки вживали перед боєм, щоб заспокоїтися. Його додають до тютюна-буркуна і палять. Рослина не викликає залежності, не є наркотичною. Тож і зараз у мене в кисеті є тютюн з пасльоном.

– Ви завжди ходите у цьому козацькому однострої? Як реагують люди?

– У неділю завжди одягаю, так просто ношу, до церкви тільки в ньому ходжу. Люди реагують по різному: хтось каже «ряжений пішов», хтось кричить «слава Україні! Слава козакам!». Але я зустрічав більше мудрих людей чим отих — неадекватних.