Жахи російської окупації черкаським волонтерам описала переселенка з Чернігівщини

22 дні «руського міра» жителька Чернігівщини Карина Рогова згадує як страшний сон. В українських селах загарбники поводились як зграя дикунів: убивали собак, ловили у дворах курей, відбирали транспорт від авто до  велосипедів, з хат виносили все, що потрапляло під руки – телевізори, холодильники, пралки, чоловічий і жіночий одяг, шкарпетки і спідню білизну, не гребували навіть трусами, забраними у пенсіонерок.

Смертоносним вогняним смерчем пройшла війна через село Новий Биків Ніжинського району Чернігівської області. Старовинне козацьке село, яке розкинулось на лівому березі річки Супой має багато вікову історію. Таємниці древніх охороняють кургани – мовчазні свідки давніх звитяг, могили войовничих вождів народів Дикого степу. Перша згадка про Новий Биків датована 1621-м роком. У селі зберігся палац  баронів Мейендорфів, який тут називають «замок» – родове гніздо давньої  шляхетської родини, що вийшла з Прибалтики, нащадки якої нині живуть в Австрії.

З жителькою Нового Бикова Кариною Роговою, яка на початку березня вивезла маму і дітей з регіону, охопленого війною, журналісти City News познайомились  у «Пункті благодійної допомоги «Хрещатик Сіті», у момент, коли волонтери збирали для її сім’ї продукти, одяг та іншу гуманітарну допомогу. Ось що вона розповіла про побут і звичаї «руського міра» (пряма мова):

Ні газу, ні світла, ні води

– На все життя запам’ятала ці 22 дні «руського міра». Коли прийшли росіяни, по селу часто лупили «градами». Розбили міст через Супой, газопровід, лінії електропередачі. У нас не було ні газу, ні води, ні електрики. Халепа, у якій опинилось мирне населення, окупантів це анітрішечки не бентежило. Вони чітко дали зрозуміти, виживайте як зумієте і радійте що живі. Поки що.  Отак і мусили виживати в окупації, аж поки не виїхали, – Карина описала умови побуту, у яких довелось існувати.

Новий порядок

– Окупанти запровадили цілодобову комендантську годину. Під час неї не можна було виходити з дому під страхом смерті. І лише на короткі проміжки часу і лише чоловікам дозволялось виходити надвір, щоб набрати води. Ще одним «штрихом» до загального портрету нового порядку, що його приніс «руський мір» є скажена ненависть до всього «не їхнього». Злість російські загарбники виміщали на собаках. Скрізь, де з’являлись, окупанти розстрілювали собак. У нас у дворі було три собачки, жодна не вижила. Двох застрелили російські солдати, а одну «градами» розірвало, – скрушно повідала переселенка.

Матка яйко, матка млєко…

– «Асвабадітєлі» мародерили по-чорному. Вривались у двори садиб і хапали курей, качок, гусей. Гребли все, що на очі попадало. Кіношні німці із їх: «матка яйко, матка млєко», у порівнянні з ними просто кумедні блазні. Російські військові забирали у населення будь-який транспорт: автомобілі, мотоцикли, велосипеди. У мами два велосипеди забрали. Одна з розваг окупантів– розстрілювати машини, які їм не сподобались або малювати на авто свої буквочки, – описала злодійства окупантів співбесідниця.

Навіщо «асвабадітєлям» жіночі труси?

– Наш будинок «асвабадітєлі» обкрадали чотири. Перший раз тоді, коли шукали мого чоловіка, бо хтось їм сказав, що він розбирається у комп’ютерах. Ми перемістились у будинок інших людей, а вони продовжили приходити до нашої хати і грабувати. З кожним візитом вони щось забирали. Спочатку винесли всю побутову техніку, яка була у домі: телевізор, пральну машину, тощо. Коли ж прийшли у учетверте, то «підчистили» під «нулик». Забрали все: чоловічий і жіночий одяг, чоловічі труси і шкарпетки, жіночу білизну, іграшки. І так вони вчинили ледь не з кожною садибою у селі. Я такого ще не бачила, не люди, а якась скажена дикунська орда. Так само «обчистили» будинок мами – винесли все, включно з трусами. Особливо жадібно накидались на парфуми, мило, шампунь, – додала Карина.

Білі прапорці на авто

– У нас сильно похворіли діти, буквально горіли четвертий день – була висока температура 38 – 39 градусів. Нам пощастило, що наш автомобіль окупанти не забрали. Тому на свій страх і ризик вирішили вибиратись з окупованої території. Жодного «зеленого» коридору для нас не було. Діяли ми відповідно до правил, встановлених окупантами. А вони вимагали, що при виїзді із зони окупації автомобілі повинні оснастити  білими прапорцями, написами «Дети» на вітровому та склі заднього виду, у людей теж мають бути білі пов’язки на руки. За 150 метрів від кожного блок поста водій мав зупинити авто і з піднятими руками йти до блок посту, щоб відповідати на запитання типу, хто і куди їде.. Так три блок-пости і проїхали, поки вибрались із окупованої території, – пояснила Карина                                     

Чоловіків загнали у болото і «накрили» «градами»

– Виїхали я, мама, двоє діток і моя кума. Чоловіки не випустили. Чому так чинять, окупанти не пояснювали. Вони відправили чоловіків на болото і там накрили «градами». Щоб точніше навести на них свою артилерію і бомбити, вони використали дрони.  Наші чоловіки дивом вижили, яким чином не відомо, хіба нашими молитвами. Наше село вже звільнене від окупантів, а чоловіки зараз  у селі ремонтують хати, бо вікон дверей дахів не має. Нам же треба буде кудись повертатись, – закінчила розповідь Карина.

***

«Пункт благодійної допомоги «Хрещатик Сіті», що у Черкасах, діє з першого дня повномасштабної війни, яку рф розв’язала проти Україні. Його створила і очолила, керівник ТРЦ «Хрещатик Сіті» Інна Бандура. Цей центр користується авторитетом серед громадян  і благодійних організацій, і у рамках взаємодопомоги співпрацює з іншими волонтерами і волонтерськими центрами, у тому числі і зарубіжними.