З маршрутки – на фронт. Солдат АТО розповів, як воював на Донбасі
Родина етнічних поляків з історичним прізвищем Радзівіл вже багато років живе скромно у Черкасах. До війни з Росією вони трудились, маючи свій невеликий аграрний бізнес. Переломними в долі родини стала Революція Гідності і новітня війна за волю України. З початком російської агресії старший у родині син – Кирило Радзівіл пішов на фронт добровольцем.
Бліц опитування:
– Знак гороскопу? – Козеріг.
– Вік? – 42 роки.
– Освіта? – Вища.
– Альмаматер? – Східноєвропейський університет
– Фах? – «Економіка і право»
– Найкрасивіша жінка? – Моя дружина – Марина
– Що найбільше цінуєш? – Мабуть мир і тишу.
З війни додому бійця чекала дружина і донька. Зараз родина Кирила і Марини виховує двох дітей – п’ятирічного Тимофія, і 15-річну доньку – десятикласницю Юлію.
Кирило не любить перебувати у центрі уваги, тому про нього пишемо вперше.
Народився і виріс Кирило у Черкасах. Тут закінчив школу, університет, а коли прийшов час то й одружився.
Радзівіли завжди славились любов’ю до праці. Яким тяжким трудом здобувається селянський хліб, Кирило знає з малечку.
Хоч і ріс у Черкасах, але кожне літо гостював у діда й баби у селі Осітна Уманського району.
– Мені було років 5-6, коли я з дідом вже їздив по полях. Дід працював у колгоспі водієм на «газончику» («ГАЗ-51», – ред.). Я вже був достатньо дорослим, щоб самостійно залізти у кабіну. Запам’яталось, як ми з ним розвозимо обід кобайнерам, на тракторну бригаду, у поле ланкам, – пригадав Кирило.
Бізнес з мозолями
Після університету Кирило разом з батьком і молодшим братом повністю занурився у родинну справу. Трудова нива – знайома з дитинства важка сільська праця. Такий собі бізнес з мозолями.
– У батька було три трактори. На кожного з нас по одному. Ми наймались обробляти поля і городи. Таким був наш сімейний бізнес. А далі ми купили вантажні автомобілі і займались перевезенням зерна. А коли одружився і народилась донька, вже не міг стільки їздити. Треба було більше часу приділяти родині. Тож почав господарювати самостійно, – розповів про свою довоєнну трудову діяльність наш співбесідник.
Майдан зустрів на лікарняному ліжку
Так склалось, що у час, коли почалась Революція гідності, загострилась стара хвороба, через яку Кирила у свій час не взяли до армії. Але Майдан не залишив Радзівілів байдужими.
– На Майдан весь період революції їздив батько – Володимир Миколайович, – додав Кирило.
На війну з маршрутки
Від самого початку війни Радзівіл оббивав пороги військкомату. Оскільки у свій час його не взяли до війська за станом здоров’я, то стати на захист Батьківщини вдалось не з першої спроби.
– Багато разів приходив до військкомату, але мені відмовляли. Я сварився з військовим комісаром. Але мені все одно відмовляли. Після чергового скандалу їхав додому на маршрутці, аж раптом телефонує комісар і каже: «Ти зібрався!? Тоді бери свою валізу і повертайся». Ось так їдучи додому, потрапив на фронт, – описав свою призовну епопею Радзівіл.
Це відбулось у 2014 у період третьої хвилі мобілізації. І хоч Кирило прагнув воювати у склад 128-ї гірсько-піхотної бригади, служити випало у черкаському автобаті.
Потрапив під обстріл, коли віз 20 тон вибухівки
Служба у автобаті – це доставка на передову боєкомплекту, і всього необхідного. За час служби оранжевий КаМАЗ Радзівіла проїхав не одну сотню фронтових доріг. Під перший обстріл потрапив біля Дебальцевого.
– Сєпари густо накривали мінометними мінами, а у мене за плечима 20 тон вибухівки. Але нічого. Бог милував. Прорвались. Чи було страшно? Не приховую. Було. Але я і мої побратими робили так. Ото помолився, сів за кермо, і далі на «мороз», вся увага на дорогу і без зайвих думок. Багато курили.
16 кілометрів заднім ходом
Одна з пригод сталась, коли Кирило завантаженим БеКа КаМАЗом з причепом потрапив на дорогу, де пройшли танки.
– Не дорога а суцільні ями. Їхав поки не загруз. Був один, помочі чекати ні звідки. Тож смикав машину туди сюди, поки не вирвав з багна. Зрозумів, що не доїду, треба вертатись на трасу. Отак заднім ходом і їхав кілометр за кілометром. Застрягав, виривався і їхав далі, поки не дістався траси, – розповів про ще одну екстремальну ситуацію солдат.
Фейсом у асфальт
У одній з поїздок Кирило ледь не потрапив у гості до сєпарів. Підвів навігатор товариша.
– Їхали ми двома машинами. Я – КаМАЗом, а Женя «Мазута» – МАЗом. Він сказав, що добре знає дорогу навпростець і ми поїхали. Спочатку, коли обабіч були оброблені городи, думав що їдемо у правильному напрямку. Потім дивлюсь, з однієї сторони городи, а з іншої пустир. А коли пустир почався і з іншої сторони, то забив тривогу. А Женя мені й каже, що його навігатор показує, що тут недалеко траса. Мовляв, давай туди їхати. Виїжджаємо на трасу, а з ліва у кількох сотнях метрів сєпарський блок пост. Ми на трасу виїхали і зразу праворуч. Як натиснув на педальку, то не відпустив, аж поки до своїх не дістались. Думав, що мій «дєдушка» взлетить. Але нічого. Доїхали. Свої ж нас зразу положили фейсом у асфальт, бо ми приїхали не з того боку, звідкіля нас чекали. Але пароль ми знали, тому все обійшлось, – сміючись пригадав співбесідник.
За голову Кирила вороги оголосили велику нагороду
Не оминув Кирило і того, чого і значна частина захисників України – потрапив у реєстр сєпарського ресурсу «Каратель».
– За мою голову вороги призначили велику нагороду, бо ми нашими вантажівками доправляли вантажі у будь-які місця на фронті. І не завжди пробирались дорогами, а так «лісом-полем». Он 32-й блок-пост вважався у оточенні, а запаси боєприпасів, їжі, води і всього необхідного там не вичерпувались. І то, у тому числі і наша робота, – пригадав солдат, – Сєпари лютували. Одного разу потрапили під такий обстріл, що вибухом з машини зірвало борт. Але фронтова майстерня за ніч зробила новий і у 6-й ранку вже отримав новий вантаж.
Найважче – втрачати побратимів
Війна для Кирила Радзівіла закінчилась у 2018-му році. Демобілізувавшись, включився у мирну працю.
– В основному займаюсь сім’єю і дачею. Вирощую городину для родини. Пригадую тих, кого вже серед нас немає. Поки служив, пройшов шлях від рядового до командира відділення, ніхто з мої побратимів не загинув. А от після демобілізації смерть забрала багатьох. У того рак, у іншого якась інша болячка. То так нерви боком вилазять. Немає нічого гіршого, ніж втрачати бойових побратимів, – поділився Кирило Радзівіл.
