Прорадянські барельєфи Черкаського краєзнавчого музею: декомунізувати не можна залишити. Де ставити кому?

У Черкасах є пам’ятки більшовицього режиму, які від декомунізації надійно захищає українське законодавство. А у них присутні і «серпастий» та «молоткастий» герб СРСР («совдепівський вибір»: «хочеш жни, а хочеш – куй…») і пам’ятні дати більшовицької держави.

Йдеться про барельєфи на стінах приміщення Черкаського обласного краєзнавчого музею.

На них увіковічено низку дат, символічних, для СРСР подій.

Як то цифра «1917», що символізує рік перемоги більшовицького перевороту у Петербурзі.

Цифри «1918-1920» – роки знищення української незалежної держави і поглинання її територій фейковим про російським і про більшовицьким псевдо українським псевдоурядом – раднаркомом.

Там же на стіні є і барельєф з написом «Рух п’ятисотинець». Мова йде про зініційований вищим партійним керівництвом СРСР масовий рух колгоспників за високі врожаї цукрових буряків. За прикладом «стаханіського руху» (масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників), трансформований у всесоюзне соціалістичне змагання колгоспного селянства.

Нині, коли замовчувані «совдепією» історичні факти про голодомори, війну раднаркому і і більшовицької росії проти УНР, Холодноярівську республіку, вже років тридцять тому вписано у шкільні підручники з новітньої історії України, згадані барельєфи виглядають не логічно, і ба, цинічно та викликають певний неприємний морально-психологічний дисонанс.

Можливо, було б правильно, якби між ними з’явились інші барельєфи, що були б присвячені тим сторінкам історії країни і краю, які за «совка» старанно замовчували.

Прокоментувати факт збереження цих пам’яток більшовизму автор попросив керівницю Черкаського обласного краєзнавчого музею Ірину Собко.

Як виявилось, адміністрація музею давно в курсі справи, але вдіяти нічого не може

Демонтувати ці барельєфи не можна. Їх захищає закон.

– Багато хто звертає на це увагу і чимало людей звертались з цього приводу до нас. Так, дійсно, серед барельєфів на фасаді музею є такі, які можна віднести до об’єктів, що містять елементи, які підлягають де комунізації. Але ми нічого не можемо зробити. Жодним чином втрутитись не маємо права, адже будівля віднесена до пам’яток архітектури. Вносити бодай якісь зміни у оздоблення фасаду музею можна лише за рішеннями, ухваленими Верховною Радою. Приміщення обласного краєзнавчого музею збудували і здали в експлуатацію на початку 80-х років минулого століття. Тобто, якраз  у часи так званого «розвиненого соціалізму». Тож не дивно, що його оздоблення висвітлює певні періоди у житті нашого краю у світлі ідей і подій, актуальних для політичного режиму СРСР. Проте, це теж наша історія. Україна довго перебувала у складі колоній російської імперії. І радянський період – не виключення. СРСР – це та ж російська імперія, хоч вже не монархія з царем на чолі, а більшовицька держава з іншим політичним устроєм де роль керманича виконувала комуно-більшовицька партія. Звісно у той період все в країні робилось у руслі радянської ідеології, їй служило і відбивалось на всіх аспектах життя, у тому числі й архітектурі, – пояснила Ірина Собко.

Із аргументами пані Ірини важко не погодитись.

Як історик за фахом, автор цих рядків ніколи не був прихильником ідеї щодо «чистки» історії, сподвижники якої закликають, забути і стерти все, що пов’язане з більшовицьким минулим України.

Ідеалізовувати, або «підганяти» історію під ту чи іншу кон’юктуру – справа невдячна і дуже шкідлива.   

Звісно, забувати, тим більше замовчувати історію не слід. Відверті пам’ятки тоталітарного режиму, пам’ятники комуністичним вождям і різного штибу українофобам, винним у смерті мільйонів українців, дійсно мають зникнути з публічних місць українських міст і сіл.  

Однак завжди є своє «але», і не одне.

До справи ліквідації пам’яток тоталітарно режиму, як і будь-якої іншої, варто підходити виважено. Інакше легко можна дійти до абсурду. Саме це і продемонструвала недавно міська влада Умані. Там у боротьбі з пам’ятками тоталітарризму, схоже, дійшли до ручки.

В Умані так боролись із радянщиною, що разом із пам’ятником більшовицькій газеті «Іскра» демонтували і пам’ятник декабристам.

Як відомо, осередки Південного товариства декабристів діяли в Україні, і у тому числі на Черкащині. У маєтку Давидових у Кам’янці декабристи розробляли план повстання, метою якого було повалення самодержавства і ліквідація кріпацтва у російській імперії (до її складу входили частина західних, центральні, східні та південні регіони України).

Поясніть мені як історику, що пов’язує борців за демократизацію політичного життя початку 19 століття з більшовицьким тоталітарним режимом?

Так можна заборонити всіх громадських і культурних діячів, яким «не пощастило» народитись і творити у «правильний час».

Чим перед Україною завинили Пушкін, Лермонтов? У чому виражалась їх «антиукраїнська позиція, діяльність»? І, головне, як вони пов’язані з більшовицьким тоталітарним режимом, який винищив десятки мільйонів українців?

Цікаво було б побачити дослідження на цю тему.

Так можна заборонити і автора безсмертного «Тараса Бульби», бо Микола Гоголь написав цей твір, як, до-речі і всі свої інші, російською мовою. До-речі, цикл оповідань російською є і у Тараса Шевченка. Його теж заборонимо?

Володимир Лимаренко-Полянський