«Найстрашніше – їхати в нікуди». Історії переселенців, яких обслуговує Центр дитячої допомоги у Черкасах

«…Найстрашнішим моментом тоді було поспіхом покидати рідний дім і, взявши лише дитячі речі, їхати у невідомість», – спогадами про перші дні вторгнення окупантів  поділились представниці переселенських родин, про яких піклується  Дитячий благодійний центр допомоги Благодійного фонду  БО «БФ «Хрещатик-Сіті»

Майже півтора роки у Черкасах працює Дитячий благодійний центр допомоги Благодійного фонду  БО «БФ «Хрещатик-Сіті». Він взяв під опіку близько 150 переселенських родин з дітками, віком до двох років, які виїхали з охоплених війною, або окупованих російськими агресорами регіонів і нині проживають у Черкасах.

Центр, який працює у форматі безкоштовного магазину, щодня відвідують до двох десятків мам з родин внутрішньо переселених осіб. Тут вони отримують дитяче харчування для найменших, одяг для дітей різного віку і дорослих, іграшки і дитячі візочки, які для переселенців віддають небайдужі черкащани.

Волонтерка Тетяна Моргуненко, яка обслуговує клієнток Центру, і працює у будні дні з 15.00 по 17.00, щодня приймає чимало переселенців.

– Кожного дня у Центр по допомогу приходить від п’яти до двадцяти п’яти жінок. А про те, що довелось пережити цим людям нині не усвідомлюють лише ті, хто не мав нагоди поспілкуватись з ними. Історія кожної сім’ї – драма. Навіть слухати про їхні поневіряння без слів не можливо, – поділилась із журналістом «City News» пані Тетяна.

У день, коли, до Центру прийшов автор цих рядків, щоб вживу поспілкуватись з переселенцями, біля офісу утворилась невелика черга. Майже весь простір маленької кімнати зайнятий стелажами з речами необхідними для мама з дітками, які стоять вздовж стін. Тут дитячі продукти, засоби гігіїни, одяг. Полиці одного із двох найбільших стелажів, від підлоги до стелі заставлені іграшками. У маленькій кімнатці ледве поміщається невеликий стіл та два кісла для волонтерки та клієнтки. Малесенький  коридорчик так само заповнений речами та іграшками. Тож мами з дітками, терпляче чекають на вулиці доки дійде черга і до них.

Все, що видає пані Тетяна черговій клієнтці, вона ретельно протоколює.

– Ніхто не зможе сказати, що у нас щось десь дівається. Бо за цими записами ми завжди можемо перевірити, що і кому передавали, – пояснила Пані Тетяна.

Кожна клієнтка Центру висловлювала вдячність за допомогу.

– У нашому селі окупанти з’явились не зразу, але як тільки увійшли у наш дім, одразу забрали все, що побачили: машину, побутову техніку. Але це ще були квіточки. В окупації перебували кілька місяців. Народила дитину і ми тому не могли виїхати, – ковтаючи сльози розповіла жінка з Херсонщини, яка попросила не називати її ім’я.

– Окупація – це був справжній терор. Вони забирали людей, серед яких були і наші знайомі, а потім катували, вбивали… Першого березня росіяни увійшли у Херсон. Один із найстрашніших моментів був бій у Бузковому парку Херсоні, коли терооборона і патріоти намагались спинити ворожу техніку. Там загинуло багато людей. Мій чоловік і сестра теж були там, але на щастя, повернулись живими, – пригадала вона.

– 9 квітня минулого року ми виїхали з рідного Лисичанська. Зараз місто в окупації, там досі залишились старенькі батьки, яких не можливо було забрати. У нас двоє дітей. Старшому 8 років, а найменшій дитині на той момент було всього два тижні. Ми виїхали ще до початку окупації. Коли стався приліт і у вікні застряг осклок від снаряда, ми зрозуміли, що зволікати не можна. Треба було рятувати дітей. На щастя у нашої сім’ї є старенькі «Жигулі» – «п’ятірочка» 1994 року. Ми завантажили її повністю навіть на дах складали речі, що вона аж просіла. Брали виключно те, що для дітей потрібно. Самі ж виїхали у чому були. Ось так нею до Черкас і доїхали. Тут є знайомі, які виїхали до дітей у Німеччину і вони запропонували нам жити у їхньому приватному будинку, – розповіла Людмила Ялиніч. У рідному місті вона працювала медсестрою у поліклініці. Зараз у декретній відпустці.

– У перший час було важко. Бо я у декреті, а чоловік був безробітний. Зараз стало трішки легше, бо чоловік через Центр зайнятості знайшов роботу, – додала пані Людмила.

– А що було найстрашнішим?

– Найстрашнішим було їхати в нікуди. Тобто, кидати сім’ю – батьків, все майно, що нажили за все життя і їхати у безвість із двома дітьми.

Довідка «City News»:

БО «БФ «Хрещатик-Сіті»  працює з перших днів відкритого вторгнення окупаційних військ рф в Україну, і як волонтерська структура вже здобув авторитет в Україні і далеко за її межами. Заснувала і очолила волонтерську організацію керівник ТРЦ «Хрещатик-Сіті», депутат Черкаської міськради фракції політичної партії «Європейська солідарність» Інна Бандура.

Нині вказана волонтерська структура продовжує допомагати українській армії, працюючи у форматі запитів та опікується діяльністю Дитячого благодійного центру допомоги. На обслуговуванні БО «БФ «Хрещатик-Сіті» зараз перебуває понад 150 переселенок та черкащанок, які знаходяться на крайніх термінах вагітності, або вже виховують діток віком до двох років, і відтак потребують допомоги.

Володимир Лимаренко-Полянський