Руїни, безнадія, трупи під завалами і зграї здичавілих собак, – Авдіївка очима черкаських волонтерів

Люди, що ховаються серед суцільних руїн, трупи місцевих жителів під завалами, зграї агресивних здичавілих собак, що нападають на поодиноких людей, страх і всеохоплююче почуття неспокою і безнадії – так нині описують колись квітуче місто Авдіївка черкаські волонтери Руслан Матвєєв та Олександр Кумпанський. Питна вода, продукти, батарейки і окопні свічки – це основний набір гуманітарної допомоги для жителів Авдіївки.

Зустрівшись безстрашних волонтерів, які із ризиком для життя заповзялись підтримувати жителів багатостраждальної Авдіївки із журналістом «City News», відбулась у одному із центральних кафе Черкас. Тож під запашну каву і смачні круасани й зав’язалась невимушена бесіда, час при якій промайнув непомітно.

– Їздимо у Авдіївку з квітня цього року. Останній виїзд був 4 листопада. З квітня по листопад їздили до Авдіївки у середньому раз на 10 діб. На той момент к Авдіївці ще існував пункт незламності – єдине місце, де люди, які втратили все, ще могли взяти води та їжі. Це був так званий «останній бастіон надії» серед руїн. Тому ми прагнули  максимально швидко забезпечити людей найнеобхіднішим для життя. Траплялось, що їздили що тижня і навіть частіше. Останній раз ми поїхали до Авдіївки через два дні після того, як тільки звідтіль повернулись. Тобто, тільки приїхали і зразу мусили їхати туди знову. Таку терміновість диктувала небезпечна ситуація, що там склалась. Під час чергового обстрілу міста російськими загарбниками, ворожі бомби і снаряди вщент знищили пункт незламності. Відтак, цивільні люди, які, попри все, ще залишаються у місті, втратили той «останній бастіон надії», єдине місце де можна було отримати притулок і допомогу. Тож, щоб максимально швидко забезпечити людей найнеобхіднішим, нам довелось терміново збиратись у дорогу і зібрати найнеобхідніше, щоб закрити питання забезпечення, – почали свою розповідь хлопці.

– А чому саме Авдіївка?

– Раніше ми їздили у Бахмут і там познайомились із Михайлом Пуришевим. Це відомий волонтер, який створив пункти незламності у містах, які опинились у зоні бойових дій. Він приїздив до Авдіївки і розказав, яка там плачевна ситуація, і у яких жахливих умовах живуть люди. Почувши це ми зрозуміли, що у Авдіївці гуманітарна катастрофа. Бо там є люди і вони зовсім нічим не забезпечені. Крім того, про те ж саме чули не лише від жителів Бахмуту, і Авдіївки, але й від жителів інших прифронтових міст, як то Вугледар, Оріхов, Гуляйполе.

Тож ми тоді й і вирішили їздити до Авдіївки. Адже, наскільки б близько до лінії фронту не знаходилося б це місто, але там перебувають громадяни України, яким дуже потрібна допомога. Отож, зібрали гуманітарну допомогу, поїхали туди, і на власні очі побачили всі ті жахи, про які говорив Михайло Пуришев. А вертаючись навіть евакуювали чоловіка, якому потрібна була медична допомога.

– А в чому тоді, у квітні полягала критичність ситуації у Авдіївці?

– Місто вже тоді знаходилось під постійними бомбовими та артилерійськими ударами окупантів. Від нього до лінії фронту було кілометри зо-два. Тож бомбардуванню місто агресори піддають часто. Більше того. Обстріли Авдіївки почались ще з 2014 року. Тож цивільне населення міста потребувало гуманітарної допомоги ще задовго до відритого вторгнення російських загарбників, власне, з початку війни. Місто близько 10 років потерпає від бойових дій. Воно має стратегічно важливе місце розташування, бо знаходиться безпосередньо перед Донецьком. Ландшафт у тій місцевості – це низини і височини. Авдіївка  знаходиться у нинизині.

– Ви вже півроку регулярно і часто їздите у Авдіївку, що зазвичай туди везете?

– Набір гуманітарної допомоги простий: питна вода, продукти, батарейки, щоб у людей було хоч якесь світло, окопні свічки, а також те, що попросили, як наприклад ліки чи ще що не-будь.

Авдіївка – дуже небезпечне місто, що там найнебезпечніше?

– Найбільш небезпечним місцем була і залишається траса. Дорога на Авдіївку постійно прострілюється. Їхати нею хоч до Авдіївки, хоч назад – це завжди смертельний ризик.

Що вразило найбільше, коли ви приїхали у Авдіївку?

– Руйнування. У порівнянні з Бахмутом, Авдіївка значно менша, але масштаби руйнування там були більші. Вразило й те, що ми побачили Донецьк – лігвище одного із терористичних угруповань. Адже, коли їхати по трасі до міста, то видно Донецьк – перші будинки в районі стадіону. Вразили не менше і самі жителі.

Чим?

– Вони здичавіли. Причому у прямому сенсі цього слова. І це не дивно. Бо коли живеш без зв’язку, цивілізації, адекватного спілкування, точно неодмінно почнеш дичавіти.

Як це проявляється?

– Як тільки вони бачать когось чужого, то одразу підходять і починають говорити. Говорять багато і просто про все, що спаде на думку: про ситуацію у місті, про політику, про своє дитинство. Дається в знаки довготривале і мовчазне перебування у темряві підвалів. У всіх стабільно депресивний стан. Вони були дуже пригнічені. А зараз ситуація ще гірша. Бо тепер вони почали боятись приїжджих. Останні рази самі це бачили. Наприклад, йдемо містом, а із руїн на нас виглядають люди, які одразу ховаються, якщо на них звернути погляд. Від цього стає моторошно.

А чому так?

– Той же Пуришев говорив, що багато разів чув від жителів Авдіївки думку, що мовляв, це приїжджі винні у обстрілах міста. Вони так і кажуть: «Якби ви сюди не їздили, нас би не обстрілювали».

Робота агентури російських спецслужб?

– Цілком можливо.

– Скільки там залишилось цивільних людей? Чи всі вони ховаються у Пункту незламності?

– До того, як при обстрілі росіяни знищили пункт незламності, далеко не всі городяни знайшли у ньому притулок. Місто не таке вже й маленьке. Ті люди, які ближче до Пункту незламності, приходили туди. А ті, які живуть далеко – зазвичай ні. Більшість жителів і навесні, і тепер ховаються у різних підвальчиках у дворах серед руїн. Станом на останню нашу поїздку у Авдіївку, із понад 20-тисячного населення у місті залишилось не більше півтори – дві тисячі людей. І ті намагаються не потрапляти на очі чужакам. Якщо раніше можна було у місті бачити місцевих, то тепер їх майже не зустрічаємо.

– Чому?

– Ховаються.

– Як виглядає Авдієвка нині?

– Ще у серпні-вересні у місті ще можна було побачити якісь умовно цілі будинки. Тепер такого немає. Місто повністю у руїнах. Авіабомби і снаряди зрівняв все під «нуль». Такий собі «сталінград». Гнітюче враження. Справжніми господарями міста стають здичавілі і завжди голодні й агресивні собаки. Вони збираються у зграї по 10-15 особин і часто нападають на поодиноких людей. Безпечно пересуватись містом можна лише по двоє-троє, тоді пси не нападають. При нас, на щастя нікого ще не розірвали, але доводилось чути від місцевих історії про те, що здичавілі собаки поїдають трупи людей, які опинились під завалами. Під час обстрілів людей буває привалює у руїнах. З-під них потерпілих визволяють тільки їхні сусіди, бо рятувальники покинули місто ще з початку повномасштабного вторгнення. Але що можуть люди зробити без спецтехніки? Ото, що змогли вручну розібрати, те розібрали, а якщо де важкими плитами когось привалило, то тим нещасним залишається повільно помирати під завалами. А потім їхні трупи їдять здичавілі собаки.

Звідки там стільки собак?

– Почалось із того, що покинутих собак збирали місцеві захисники тварин. Вони їх підгодовували. А потім цих людей евакуювали і собаки залишились самі. Вони плодяться, і окрім того до них приєднуються чотирилапі із навколишніх сіл, які залишились без хазяїв. Тож нині, по-суті сучасна Авдіївка це обстріли, суцільні руїни, голод, холод, смерть і орди здичавілих собак, які поволі, але впевнено стають господарями у майже покинутому людьми місті.

Війна на сході України вражає своїм сюрреалізмом. З аналогічним випадком зіштовхнулись і наші співбесідники.

Найбільше їх вразила сюрреалістична картина, яку хлопці бачили у Бахмуті на власні очі.

– Це було під час запеклого бою у Бахмуті. Кацапи перейшли через пів міста. Скрізь вибухи. А поряд сидять діти і спокійно грають у плейстейшн. Просто у голові не вкладувалось, – поділилсь враженнями хлопці.

Володимир Лимаренко-Полянський

Фото з інтернет

P.S. Страшні історії про напади здичавілих собак часто обговорюють жителі фронтових міст. Так У місцевому чаті окупованого росіянами Сєвєродонецька люди повідомляють про зграї собак, які агресивно себе поводять і кидаються на людей. 

Таку інформацію опублікували у Телеграм-каналі ТРИБУН/СХІД. 

«На околиці міста знайшли тіло чоловіка без обличчя, з’їли до кісток», – пише Юлія.  

 «Да, там собаки здичавілі й голодні. Війська їх відстрілюють, але їх (собак) дуже багато», – додають у чаті.