У Черкасах режисер «Довбуша» влаштував безкоштовний показ стрічки для військових
Український історичний блок-бастер «Довбуш» у Черкасах d межах національного туру «Кіно заради перемоги», безкоштовно показали військовослужбовцям. Показ відбувся у кінотеатрі «Україна» межах національного туру «Кіно заради перемоги». Презентував картину її творець, український режисер Олесь Санін.
Про це з місця події повідомив журналіст «City News»
– «Довбуш» робить рекорди. 16 тижнів фільм у активному прокаті. Прокат картини заробив вже більше 68 мільйонів гривень і повертає гроші витрачені на фільм. На сьогодні фільм подивилось більше ніж 500 тисяч українці. Це дуже багато взагалі для кіно і зокрема для українського. Нині йде війна. Багато кінотеатрів зачинені. Значна частина українських глядачів залишились на окупованій території. Та й на вільній від ворога території ситуація далеко не така, яку б хотілось. Самі розумієте, дивитись фільм у кінозалі, коли у будь яку мить перегляд надовго може обірвати повітряна тривога – це не таке велике задоволення. Але на сьогодні це справді абсолютний рекорд для української кінематографії з часів незалежності. Більше 200 тисяч глядачів побачили картину за кордоном. З 24 серпня кінострічку почали показувати сім країн – Чехія, Словаччина, Ізраїль, Німеччина, Корея та країни Балтії, – почав зустріч із військовими Олесь Санін.
Що за шум і крики? – То українці «Двбуша» дивляться
У Торонто після перегляду стрічки «Довбуш» українці влаштували стихійну маніфестацію.
– Нині «Довбуша» демонструють 24 країни світу. Він йде з великим успіхом за кордоном, і у більшості за активності українців, які тимчасово виїхали за кордон. Вони приходять у кінозали як додому, щоб почути українську мову. Трапляються курйозні випадки. Тиждень тому був величезний показ у Торонто (Канада – ред.). За один день продали зал на 250 місць, а потім перенесли у двічі більших зал і продали ще стільки ж квитків за одну годину. Коли показували картину у найбільшому кіноконцертному залі на півтори тисячі місць, то після сеану багато людей залишились, братались, пісні співали, їх під загрозою штрафу ледве вивели із залу. Люди продовжили зібрання на вулиці. Приїхала поліція, бо подумали, що йде не санкціонований мітинг. На щастя серед поліцейських виявився українець, який врятував ситуацію. Він сказав своїм колегам: «Це – українці. Вони завжди так кіно дивляться. Тож загрози немає».
«Знаю для кого буду знімати кіно»
– Для мене і знімальної групи серйозним приорітетом було те, що як тільки пішов тур по великих містах, ми одразу поїхали до військових. Тобто, до тих хто не може сьогодні купити квиток у кіно, не може потрапити у кінотеатр. Я особисто вже провів більше 60 показів у військових частинах, госпіталях, у місцях розташування військових частин і бувало, що вони знаходились дуже близько до лінії зіткнення, а також і в тренувальних центрах, що розташовані по всій Україні: на заході, у центрі, на півдні. Чесно скажу. На сьогодні військові – це найголовніший для мене глядач. Ті емоції і історії, які чую, коли ми показуємо його тим хлопцям і дівчатам, які взяли до рук зброю, щоб захищати рідну землю, мають для мене особливе значення. Кіно працює так само, але має трішечки інше значення. У більшості показів картини дивлюсь її разом із ними, але дивлюсь не на екран, а на них. І я чесно скажу, що тепер я точно знаю глядача, для якого мушу знімати кіно. Ще не знаю, який фільм буду знімати після перемоги, але вже точно для кого.
«Не хочу знімати кіно про теперішню війну»
Не хочу знімати кіно про теперішню війну. Нині дуже багато історій із подіями, які зараз вібуваються з нами. Активізувались для нас все що завгодно: і давні історії, і можливо навіть історії майбутнього. Бо такі величезні історії характерів, історії стійкості, випробувань, а також якихось абсолютно ліричних і дуже ніжних речей, які зараз відкрились, вони зараз для всіх актуальні. А ще очевидно, що мистецтво отримало якийсь абсолютно новий поштовх. Оскільки наші емоції, коли страх, коли не знаєш що тебе чекає далі, коли матеріальним для тебе стає менш важливе – та валізка, яку ти можеш забрати, дитину під пахву і. можливо, кота і все. А далі х тобою тільки твої емоції і твоє життя. І часто буває таке, що історії неймовірні втрат, дружби, не нависті. Для нас зараз життя стало більш емоційним, менш виваженим, більш драматичним. І все це, як говорить досвід, після таких подій народжуються великі романи, з’являється цілий ряд Нобелівської премії літератури, музики. Оцей весь емоційний досвід для великих художників, він працює.
«Перемога Духу відбулась»
– Дуже сподіваюсь на нашу перемогу, але зовсім не сумніваюсь у тому, що перемога нашого Духу вже настала. Ніхто не збирається здаватися ворогу, ніхто не збирається віддават нашу землю, ніхто не буде ходити рабом під путіним. А нині нам необхідно вистояти перед цим величезним Молохом (Молох – бог війни у стародавніх релігіях жителів Близького сходу, якому приносили людські жертви, – ред.) і перемогти. Оскільки нині вирішується доля нашої цивілізації.
Чому «Довбуш» варто подивитись військовим?
– Перший показ картинаи відбувся ще до прем’єри 16 серпня. Був у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша, яка знаходилась близько до лінії зіткнення. Бійці, що приходили з передової у військових обладунках досить песимістично сприйняли перспективу дивитись кіно, та ще й вітчизняне. А після перегляду аплодували, обнімались. Оце працює. Те що вони бачать, що вони не дарма воюють, що й триста років назад були такі хлопці – опришки, які воювали за волю, точнісінько так, як тепер, і що вони теж такі ж опришки. Тобто ця історія про те, що твоя боротьба, твій подвиг не даремні. Можливо про тебе хтось колись складе пісню, буде знати, що ти існував, а можливо ще й назве героєм. Коли працювали над фільмом, а зйомки закінчились задового до відкритого вторгнення, ми на віть і не сподівались, що наше кіно виявиться таким актуальним, але так сталось
Кіно про героїв і славу, як наближає Перемогу
– Оце привіз вам кіно про героїв і про славу, – звернувся до присутніх у залі військових головний режисер українського історичного блок-бастера «Довбуш», – Про тих, кого ми називаємо героями, про те, що робить із людьми слава. Слава нас окриляє, а іноді вона стає дуже складною і обтяжливою. У моїй історії Олекса Довбуш – це той хто не хотів слави. Він хотів простого людського щастя, але обставини змусили його взяти до рук зброю і йти захищати свою землю, те що він любить. Власне це стало сьогодні актуальним. Фільм ми почали знімати 5 років і 4 місяці тому. А закінчив монтаж ще до повномасштабного вторгнення. Тому, якщо ви подумаєте, що фільм списаний із новин сьогоднішніх полодій, то знайте, це – співпадання. Робота над стрічкою зайняла понад 10 років. Знаю, що багато із вас, хто зараз у залі, брав участь боротьбі за нашу незалежність, або у наших сучасних визвольних змаганнях. Не люблю слово «змагання», так само, як і «культурний фронт». Немає ніяких фронтів ні мистецьких, ні культурних, економічних, дипломатичних…Є один. Фронт на якому ви, хлопці і дівчата зі зброєю в руках захищаєте буквально нашу землю, Батьківщину, те, що ми любимо і заради чого готові віддати свої життя і здоров’я. Бо у нас немає іншої держави, ні життя ні долі. А ми – тил. І мусимо все робити для того, щоб скоріше настала перемога. Поразка наша не можлива. Багато наших українських акторів кіно нині в армії. Тож українське кіно сьогодні наближає перемогу.
За статистикою Державного агентства з питань кіно, прем’єра фільму відбулася в 345 населених пунктах та військових частинах.
Військовий відзначив важливість показу фільму для солдат
– Ті емоції і задоволення від патріотичного фільму, які отримують військові – це гарно, дуже круто і це треба впроваджувати далі. Так само необхідно, щоб військові мали змогу проводити певний час на культурно-масових заходах, – начальник групи цивільно-військового співробітництва однієї в/ч Володимир Клименко.
Володимир Лимаренко-Полянський
