45 років тому житель Калуша самоспалився у Каневі на могилі Кобзаря проти окупації України

Житель Калуша спалив себе у Каневі на Чернечій горі за кілька кроків від могили Великому Кобзарю. Це був  одинокий протест зневіреного борця проти окупації України, русифікації українського народу. Це сталось 45 років тому.

Наприкінці 70-х кадебіська машина вже встигла знищити повністю придушити патріотичний супротив української інтелігенції, яка не побоялась виступати за національні і культурні права українського народу. Майже всі активні борці за вироками судів вже перебували за гратами у далеких таборах. Серед них Василь Стус, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, В’ячеслав Чорновіл і багато інших. На волі залишились лише поодинокі патріоти, зневірені і доведені до відчаю звірячою, людожерською сутністю комуно-більшовицького режиму. Одним із останніх спалахів тієї відчайдушної боротьби стало самоспалення українського патріота, політв’язня Олекси Гірника.

Вчинивши самоспалення житель міста Калуш, Івано-Франківської області, український патріот і політв’язень Олекса Гірник висловив свій останній протест гнобителям України, душителям її волі. На момент смерті йому було 65 років.

Олекса Гірник все своє життя боровся за волю України. Перший раз за грати за свої політичні переконання уродженець Богородчан потрапив за два роки до початку другої світової війни.

У березні 1937-го польський режим засудив Гірника як керівника п’ятірки організації українських націоналістів. Два роки Олекса провів у польському таборі «Береза-Картузька».

В друге на довгі вісім років у табори Норильська та Магадана, українського націоналіста запроторив вже радянський режим. Це сталось у 1939 році. До сім’ї у Калуш він повернувся аж 1948 році…

Незадовго до фатальної акції протесту, у бесідах із родиною він говорив, що скоріше зробить собі харакірі, аніж знову піде до в’язниці через заборонені режимом погляди.

Проте, про його плани і підготовку до їх здійснення ніхто з сім’ї навіть не здогадувався.

До останнього протесту Олекса Гірник готувався кілька років.

Своє останнє послання світу він готував у потаємному місці – кімнаті другого поверху господарчої прибудови до будинку. Дістатись до помешкання, яке знаходилось над курником і загорожею для свиней, можна було лише скориставшись драбиною. Листівки писав від руки, збільшуючи кількість примірників за допомогою копірки. Скористатись друкарською машинкою, з огляду на те, що всі вони перебували на обліку КДБ, було за межею можливого.

18 січня 1978 року Олекса Гірник зібрав необхідні речі і востаннє переступив поріг власного дому. У записці, що її залишив сім’ї, він повідомив, що їде до родичів у Львів. Натомість поїхав до Києва. Відвідавши Києво-Печерську лавру, вирушив до Канева.

У ніч із 21 на 22 січня 1978 року, на 59-річницю  проголошення Акту Злуки, потайки від охорони, на Тарасову гору до могили Великого Кобзаря піднявся чоловік. Він кілька разів обійшов могилу Тараса Шевченка, і розкидав навколо неї і на крутому схилі гори, що над Дніпром, понад тисячу рукописних листівок.

Підпаливши себе і, зробивши ще кілька кроків у бік Дніпра, чоловік встромив ножа собі у груди. Обвуглене тіло знайшли вранці.

Поряд, правоохоронці, які прибули на повідомлення про страшну знахідку, лежали дві півторалітрові пляшки з-під легкозаймистої рідини, зелена запальничка і сумка із замінника шкіри, у якій лежало яблуко і квиток до Лаври. Скрізь на землі, під свіжим шаром снігу, лежали листівки.

Їх ретельно збирали працівники КДБ. По листівки, що вкривали поверхню крутосхилів, спускали кадебіста на мотузці. Всього тоді вони зібрали 987 листівок.

Зміст листівок став відомий широкому загалу аж через 14 років вже після здобуття Україною незалежності.

Кілька листівок Гірника знайшла його дружина у тайнику, які під час обшуків не виявили кадебісти.

Шість листівок зберіг канівський міліціонер Олександр Гнучий. Він одним із перших прибув на виклик. Оглядаючи місце події він побачив, що земля, притрушена сніжком, густо вкрита писаними під фіолетову копірку листівками. Навіть білий сніг від того відсвічував фіолетовим.

Усіх міліціонерів, які були на місці події, обшукали. Всіх, окрім Олександра Гнучого.    

У тих листівках Олекса Гірник чітко розкрив мотив свого фатального вчинку.

Цитуємо уривки:

«Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава…»​ 

«На знак 60-річчя проголошення незалежності України Центральною Радою 22 січня 1918/22 січня 1978 року на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки таким способом можна протестувати в Радянському Союзі!»

Інцидент у часи СРСР так ретельно замовчували, що інформація про неї широкому загалу стала відома після того, як Україна стала незалежною державою.

На вшанування пам’яті українського націоналіста, на місці його загибелі було встановлено пам’ятний знак.

На фасаді гімназії у Івано-Франківську де він навчався, і у Калуші, де жив, встановили меморіальні дошки.

У 2007 році Олексі Гірнику присвоїли звання Героя України.

Відвідуючи могилу Великого Кобзаря варто пройти кілька кроків у бік схилу гори, і вшанувати пам’ять українського націоналіста, який прийняв мученицьку смерть, борючись проти гнобителів України. За нинішню волю України він віддав найдорожче – своє життя.

Володимир Лимаренко-Полянський