Сьогодні у Черкасах прощаються із відомим художником Миколою Теліженком
«City News» вже інформував про сумну подію. Цей Білий світ покинув архітектор, графік, народний художник України Микола Теліженко.
Про час і місце прощання з митцем на своїй сторінці у «Фейсбук» повідомила його донька Олеся:
«Прощання з народним художником України Миколою Теліженком відбудеться в понеділок 6 травня:
молебень – 12.00 Свято-Троїцький собор (площа Слави),
прощання – 12.45 Черкаський обласний театр ім. Т. Г. Шевченка, поховання – 14.00 кладовище №1 (вул.Одеська)».
Вона ж виклала у інтернет опис життя і творчого шляху митця.
Життя присвячене мистецтву. Історія Миколи Теліженка
Публікуємо текст зі скороченнями.
Повну версію див за посиланням.
Біографія Миколи Теліженка – пригодницький роман, у якому існують випадковості, ризик і впертість, трепетне кохання й відданість мистецтву. Теліженко – один із найпрацьовитіших митців, який змушує сучасників інакше подивитися на світ. Упродовж життя у Звенигородці, Вижниці, Львові й Черкасах він завжди залишався вірним своїй ідеї – наповнити й формувати простір прекрасним, розвивати народне мистецтво, створюючи на його основі сучасний мистецький продукт.
сьогодні знаний як майстер пластики малих та великих форм, працює в графічних техніках, у галузі монументального та декоративного мистецтва, відомий і як гуру витинанки.
Історія життя Миколи Теліженка
Хвиля І. Шлях до мистецтва.
Народився Теліженко 15 березня 1952
року у Звенигородці на Черкащині. Дитинство Миколи проходило в постійному спілкуванні з природою: допитливий хлопець часто ходив із ненькою до лісу. Разом із повним кошиком грибів він приносив додому кілька дерев’яних корінців, які за формою нагадували людей чи тварин. У майбутньому колекція чудернацьких істот вразила викладацький колектив Вижницького училища прикладного декоративного мистецтва.
Перша спроба Теліженка вступити до мистецького навчального закладу була невдалою. Та наполегливого юнака не полишало палке бажання творити. Зі слів художника, доступу до будь-якої інформації в ті часи майже не було. В одному з випусків календаря розмістили фотографію скульптури з дерева відомого митця Сергія Коньонкова. Прегарний витвір мистецтва спонукав Миколу Теліженка не втрачати надії та йти далі до мети. Підліток старанно готувався до другої спроби вступу до навчального закладу.
“Часто прогулював уроки, коли приходило натхнення малювати. Навіть 9 клас не закінчив – вирішив їхати до Карпат. Коли проходив творчий конкурс у Вижницькому училищі прикладного декоративного мистецтва, узяв із собою валізу з корінцями, що назбирав у звенигородському лісі. Викладачі, побачивши дерев’яні міні-скульптури, одразу запевнили, що я точно навчатимуся тут. Відтоді всі чотири роки ці корінці красувалися в кабінеті директора”, – пригадував Микола Теліженко.
На Буковині Теліженко переосмислив цінності. Захоплення улюбленим британським рок-гуртом “Beatles” відійшло на другий план після того, як художник почув народний фольклор. Усна творчість, як і мистецтво, буяло на карпатських землях. Назавжди близькими до душі художника стали відомі пісні Володимира Івасюка “Водограй” і “Червона рута”, а також творчість вокально-інструментального ансамблю “Смерічка”.
“Я задумався, чому наша українська народна творчість не знана так, як творчість “Бітлів”. Завдяки поетиці карпатського краю і його людей, докорінно змінилися мої переконання. Фактично в деякій мірі став націоналістом – тим, хто любить свій народ і цінує його творчість”, – розповідав митець.
Проте темою дипломної роботи з дерева й металу став триптих “Жива легенда”, в основі якого закладений давньогрецький міф про Дедала і його сина Ікара.
“З метою повернення на батьківщину – до Атенн, Дедал робив із пташиного пір’я великі крила. При цьому пір’їни склеював воском, аби були як у справжнього птаха. Передаючи крила сину, Дедал попередив, щоб той не піднімався надто високо в польоті, бо сонце розтопить віск. Також не опускався низько, бо хвилі намочать крила. Наступного дня, щойно ясне сонце виринуло з далеких глибин океану, батько з сином знялися в безхмарну блакить. Ікар спершу слухняно летів за батьком, а потім на радощах піднявся до золотого сонця. Проміння розтопило віск, пір’я посипалося додолу й Ікар потонув у глибокому морі”, – згадував Теліженко мотиви легенди.
Уже тоді майстерність Миколи Теліженка не обмежувалася технічними показниками. Він прагнув глибокого й цікавого змісту, сюжету.
“Жива легенда” мала своє продовження, проте вже в іншій дипломній роботі. Цього разу це став декоративний інтер’єрний пласт для кінотеатру в місті Червоноград Львівської області. Віртуозно вирізьблена в міцному дереві композиція: мати, яка пускає сина в дорогу, і два крила, що символізують минуле й сучасне, – були головною окрасою культурного закладу.
Хвиля ІІ. Повернення до рідного Шевченкового краю.
1979 рік став знаковим не лише у творчій долі на той час молодого художника, а й у перебігу мистецьких подій у Шевченковому краї. Микола Теліженко прибув на роботу до Черкас. Активно брав участь у творчому процесі Черкаської обласної організації Національної спілки художників України. Упродовж кількох років працював художником декоративно-прикладного мистецтва Черкаського художньо-виробничого комбінату. Його побратимами у творчому цеху були Іван Фізер, Віктор Крючков, Олександр Костогриз, Іван Лавріненко. Разом художники оформили Маньківську дитячу школу мистецтв, Золотоніський професійно-технічний ліцей та інші установи. Найбільш вразив спільний проект – інтер’єр та екстер’єр кафе “Черкаси”, створений до 1500-ліття Києва.
У 1982 році кожна область України дарувала столиці заклади громадського харчування, оздоблені місцевими художниками в стилі того чи того регіону. Серед них збудували кафе “Одеса” і “Черкаси” на вул.Червоноармійській (нині Велика Васильківська), “Донецьк” на бульварі Шевченка, “Крим” на Оболоні, “Вінничанка” у Голосіївському районі, “Верховина” на Відрадному масиві тощо. Заклади стали окрасою міста, додавали національного колориту. Сьогодні від творчих доробків митців майже нічого не збереглося, адже ці приміщення продали переважно власникам автосалонів, магазинів, офісів.
Лише на стіні будинку номер 89, що на вулиці Велика Васильківська, виблискує скульптура сталевого вершника й надпис “Черкаси”. Ця металева емблема є копією герба міста Черкаси, авторства художників Миколи Теліженка, Олександра Костогриза та архітектора Анатолія Петренка. Символ міста був затверджений у 1985 році, пізніше скасований у 1995 разом із новими історичними подіями.
Хвиля ІІІ. Світ, який не можна побачити оком, якщо не бачиш серцем. Світ мистецтва Миколи Теліженка.
Микола Теліженко вражав усіх невгамовністю й творчою плодючістю, він щодень відточував майстерність. Після того як кожен із майстрів почав працювати окремо, головною справою насиченого життя Теліженка залишалася художня творчість. Пензлю та різцю майстра належать тисячі творчих робіт: у галузі графіки, кераміки, скульптур малих і великих форм, пам’ятників та витинанок “на честь нації”. У його активі 17 персональних виставок.
Знаковими для історії Черкас є його монументальні скульптурні рельєфи “Байда Вишневецький” (на фасаді Черкаського музичного училища ім. С. С. Гулака-Артемовського) та “Архітектор Гесте” (приміщення Черкаської міської ради).
Миколі Теліженку належить рекорд із мозаїчної шевченкіани. У 1988 році митець створив найбільший мозаїчне зображення Тараса Шевченка, що прикрасило будівлю школи в селі Будище Черкаської області. Раніше, незадовго до 700-річчя міста, під час реконструкції колишнього Піонерського парку, окрасою дитячої сцени стала яскрава мозаїка “Скоморохи”.
Із часом робота втратила технічний вигляд.
Замість реставрації її демонтували влітку 2018-го.
Інше панно Теліженка “Козак Мамай” досі прикрашає фасад ювелірного магазину “Рубін” у Черкасах. Прикметно, що це панно стало першим і єдиним, виконаним за радянських часів у синьо-жовтих кольорах.
Микола Теліженко є автором іконостасу Покровської церкви в Черкасах та ікон в Ільїнській церкві села Суботів на Чигиринщині, монумента “Пам’яті Голодомору” (м. Генк, Бельгія), пам’ятника героям-афганцям – м. Черкаси, пам’ятника антибільшовицькому народному повстанню в
с. Легедзине, що на Черкащині. Він – один з авторів меморіальних знаків (хрестів), встановлених на могилах: гетьмана України Петра Дорошенка (село Ярополче, Московської області) та на символічній могилі Нестора Махна в Гуляйполі. Разом із дружиною Олександрою створили герб Черкащини, Звенигородки, Кам’янки та ін. Твори художника представлені в приватних колекціях знавців мистецтва Німеччини, США, Канади, Польщі, Бельгії, Греції.
Микола Теліженко належить до кола тих митців, українськість у яких закладена генетично. Народжений у центрі великого ареалу одного зі скіфських племен, а пізніше козаків і гайдамаків, він увібрав незбориму пам’ять предків. Теліженко запевняв:
“Своїми вчителями вважаю народне мистецтво, народну пісню, музику Веделя, Березовського, Бортнянського, нашу сиву історію, мистецтво рідного мені Трипілля. А веде мене в мистецтві одна-єдина провідна зірка – любов до України”.
Художник занурювався в нашу історичну минувшину і вже по-своєму в процесі творчого усвідомлення втілює її образи у форму досконалих витинанок. У 2018 році його велика робота в техніці витинанки “Квітуча Україна” була подарована міністром Закордонних справ України Президентові Єгипту як символ Соборності України. Нині цей твір розташований у Національній бібліотеці Єгипту в м. Каїр.
Найкращі твори художника перебувають у власності Міністерства культури та мистецтва України, в експозиціях Черкаського художнього музею, Національного музею-заповідника Т. Г. Шевченка в м. Каневі, Національного музею-заповідника українського гончарства в с. Опішня, Музею сучасного українського мистецтва в м. Хмельницький та в приватних колекціях України та за кордоном.
